Конспект уроку для 11-А кл. Історія, тиждень 5

Шановні учні 11-х кл.! Ця публікація не містить повного конспекту уроку. По-перше, більшість з вас відвідує навчальні заняття в школах і вже має уявлення про історичні події часів Другої світової війни. По-друге, я прислухаюся до ваших критичних зауважень про занадто великий обсяг попередніх публікацій. Тому я розміщую коротку інформаційну картку (для тих, хто не любить багато читати) і, додатково, учнівські науково-дослідні роботи (для тих, хто хоче з'ясувати для себе, що ж відбувалося на нашій землі більше 70 років тому).

Тема 1. УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939—1945 рр.). 

Клас: 11-А кл. Донецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 14

Упорядник: Рибалка Л.Д., учитель історії ДЗОШ № 14

Тема уроку: «Життя населення України в умовах окупації».

Очікувані результати:

Шановні учні! На цьому уроці ми маємо розглянути наступні питання:

1.     Нацистський «новий порядок».

2.     Концтабори та масове знищення людей.

3.     Голокост.

4.     Остарбайтери.

Після цього ви зможете:

·                   Показувати на карті території, окуповані військами нацистської Німеччини та її союзниками.

·                   Давати визначення поняттям «нацистський «новий порядок», «голокост», «остарбайтери».

·                   Описувати повсякденне життя населення окупованих територій.

·                   Висловлювати власну позицію щодо ролі війн у житті людства.

Тип уроку: урок засвоєння  нових знань

Література: Пометун О.І., Гупан Н.Н. Історія України. 11 клас: підручн. для загальноосвіт.навч.закл. – Харків: "Сиция", 2012. – 336 с.

Інформаційна картка «Німецький окупаційний режим і Україна»

Зони нацистської окупації України за часи Другої світової війни: 

1) Дистрикт «Галичина» (у складі Генерал-губернаторства (Польща)

2)Рейхскомісаріат «Україна»

3) Трансністрія 

4) території під управлінням Вермахту

Поняття:

 «Новий порядок» - режим, встановлений у загарбаних країнах Європи, у тому числі, на території Української РСР, нацистським керівництвом Німеччини, який передбачав:

- в економіці: підпорядкування економіки окупованих територій інтересам Німеччини; вивіз устаткування, сировини, сільськогосподарської продукції до Німецького рейху;

- у соціальній сфері:  скасування всіх соціальних завоювань найманих робітників; заборона діяльності профспілок (за невиконання наказів окупаційної влади людей розстрілювали або кидали їх до в'язниць. З окупованих територій СРСР  до Німеччини вивезли 2,2 млн. чол.);

- у політиці: заборона діяльності політичних організацій, використання системи заручництва і масових екзекуцій для утримання в покорі населення окупованих територій (в Україні загинуло більш 5,5 млн. цивільних мешканців).

Генеральний план «Ост» - план, який у 1940-1942 рр. розробляла нацистська верхівка Німеччини. Передбачав протягом 10 рокі виселити і знищити понад 50 млн. чол. ненімецького походження з території Польщі та із західних регіонів СРСР (українців – 65 %). Планувалося залишити на місцях 14 млн. чол. місцевого населення, яких онімечити. Поселити на звільнених землях 10 млн. німців, для чого створити 8 опорних пунктів для переселенців (Рівне, Шепетівка, Бердичів, Біла Церква, Бобринець, П’ятихатки, Кривий Ріг, Миколаїв).

Голокост (грецьк. «спалення») -  знищення представників єврейського народу в роки Другої світової війни внаслідок цілеспрямованої расової політики націонал-соціалістичного керівництва Німеччини та її союзників. Взагалі за роки Другої світової війни в країнах Європи було знищено 6 млн. осіб єврейської національності. Символом голокосту – жахливого злочину нацистів проти людства – в Україні став Бабин Яр (Київ), місце, де було розстріляно понад 100 тис. осіб, з них 30 тис. євреїв.

Остарбайтери (нім. Ostarbeiter — «східні робітники») — німецький термін для означення осіб, які були вивезені гітлерівцями зі східних окупованих територій, переважно з Рейхскомісаріату Україна, протягом Другої світової війни на примусові роботи до Німеччини.  Внаслідок зриву плану «блискавичної війни», необхідності мобілізовувати до армії все більше німецьких селян і робітників нацистське керівництво Німеччини вирішило використовувати трудові ресурси з окупованих східних територій в економічних інтересах Третього Рейху. Взимку 1942 р., у розпал голодної зими, робітники з окупованих територій добровільно виїжджали до Німеччини, сподіваючись на гідну заробітну плату, харчування та умови праці. Але ситуація змінилася, коли виявилося, що в спеціальних таборах Німеччини остарбайтери утримуються в важких умовах (заробітна плата остарбайтера – 30% платні німецького робітника; суворий нагляд адміністративно-поліцейських спецслужб). З весни 1942 р. німці розпочали масові облави на місцеве населення. За 1941-44 рр. до Німеччини було вивезено 2,2 млн. мешканців УРСР.

Події:

Дата	Подія
1 серпня 1941 р.	Створення дистрикту (округу) «Галичина» у складі Польського генерал-губернаторства. Ввійшли Львіська, Станіславська (нині Івано-Франківськ), Тернопільська обл.
20 серпня 1941 р.	Створення Рейхскомісаріату «Україна» (центр – Рівне, рейхскоміссар України – Еріх Кох) Ввійшли Волинь (м.Рівне), Полісся (Житомир), Київщина (Київ), Південь України (Миколаїв, Дніпропетровськ), Лівобережжя (Чернігів), а також Крим.
23 серпня 1941 р.	Директива рейхсміністра окупованих східних областей про введення надзвичайних каральних заходів щодо населення ( в Україні створено 50 гетто для євреїв і 180 великих концентраційних таборів)
29-30 вересня 1941 р.	Початок масових розстрілів у Бабиному Яру (Київ). Загальна кількість загиблих у Бабиному Яру – 100 тис. осіб, з них – 30 тис. євреїв.
13 лютого 1942 р.	Початок примусового вивозу населення окупованих територій на роботу до Німеччини (вивезено 2,2 млн. чол.)
20 лютого 1942 р.	Укази про остарбайтерів (контроль над працею, пересуванням, дозвіллям; утримання в спеціальних таборах під суворою охороною; ізоляція на виробництві від німців;  штрафні санкції за трудові та політичні провини - від тілесних покарань до відправлення до штрафного чи концентраційного табору; за статеві контакти з німкою — смертна кара).

Тема уроку: «Рух Опору»

Очікувані результати:

Шановні учні! На цьому уроці ми маємо розглянути питання:

1.     Рух Опору та його течії.

2.     Розгортання радянського партизанського руху.

3.     Діяльність ОУН.  Утворення  УПА.

Після цього уроку ви зможете:

1. Визначати хронологічну послідовність подій Другої світової та Великої Вітчизняної війн; основні етапи розгортання руху Опору.

2. Показувати на карті території, де розгортався рух Опору.

3. Характеризувати та порівнювати діяльність радянського партизанського та національного течій руху Опору, давати  їм власну оцінку.

4. Давати власну оцінку діяльності радянського партизанського та національного течій руху Опору.

Тип уроку: урок засвоєння  нових знань

Література: Пометун О.І., Гупан Н.Н. Історія України. 11 клас: підручн. для загальноосвіт.навч.закл. – Харків: "Сиция", 2012. – 336 с.

 

Інформаційна картка «Рух Опору»

 

 

Рух Опору
Течія: Радянський партизанський та підпільний рух Опору		Течія: Національний рух Опору
Мета: відновлення Української РСР (у складі СРСР)		Мета: державна незалежність України
Організаційні форми: радянські підпільні групи,    партизанські загони		Організаційні форми: підпілля ОУН, збройні формування з 1941 р. – «Поліська Січ», з 1942 р. – УПА
Чисельність: 200-600 тис. осіб.		Чисельність: 50-200 тис. осіб.
Райони найбільш активних дій: Полісся, Чернігівщина, Сумщина		Райони найбільш активних дій: Полісся, Волинь, з 1943 р. - Галичина
1941 р. – створення підпільних обкомів, міськкомів та райкомів КП(б)У, ЛКСМУ; спроби  організувати підпільні групи, партизанські загони. Результат: з 3500 партизанських загонів і груп на червень 1942 р. залишилося тільки 22. Загинуло 30 тис. партизан.	1941р.	Друга половина серпня – середина листопада 1941 р.    - «Олевська республіка» (територія біля м. Олевську в Поліссі, яку контролювали сили «Поліської Січі», що була створена за ініціативою уряду УНР в еміграції, кер. – Т. Бульба-Боровець)
30.05.1942 р. - постанова Державного Комітету Оборони  про створення при Ставці Верховного Головно-командування Українського штабу партизанського руху (нач. Т. Строкач) Результат: у 1942 р. радянським партизанам завезено 4 тис. автоматів ППШ. 175 кулеметів, 250 мінометів, 60 тис. гранат. 03.1942 р. - створення з’єднання партизанських загонів «Група об’єднаних загонів Україні» під командуванням О. Сабурова; з’єднання загонів Сумської обл. під командуванням С. Ковпака 28.07.1942 р. - створення Чернігівського партизанського з’єднання на чолі з О. Федоровим 26.10 – 11.1942 рр. - рейд партизанських з’єднань під командуванням С. Ковпака і О. Сабурова на Правобережну Україну з метою збору розвідданих, диверсій в тилу ворога, розповсюдження радянського партизанського руху	1942р.	14 жовтня 1942 р.    - за ініціативою ОУН-Б створена Українська повстанська армія
11.03 – 06. 1943 р. - рейд з’єднання партизанських загонів на чолі з О. Федоровим у Волинську обл. 12.06.-10.1943 р. - Карпатський рейд з’єднань партизанських загонів на чолі з С. Ковпаком. Перші сутички між радянськими партизанами та бійцями УПА 3.08-15.09.1943 р. - «рейкова війна» (під час Курської битви), тобто руйнування залізниць з метою припинення постачання німецьких військ	1943р.	17-23 лютого 1943 р.           - ІІІ конференція ОУН-Б. Офіційне затвердження створення УПА, проголошення тактики боротьби на два фронти: проти нацистської Німеччини і радянської влади. Восени 1943 р. головнокомандуючим УПА стає Роман Шухевич (прізвисько – Тарас Чупринка)

 

 

Моїм рідним присвячується

Мій батько Дмитро Іванович Рибалка народився в 1936 р. в селі Кальченки Сумської області. Легко порахувати, що в 1941 р., на початку війни, йому виповнилося 5 років. Свою матір (мою бабусю) він теж втратив в п'ять років. Вона вмирала одна, на підлозі нетопленої хати, лежачи на соломі, поки чоловік з трьома дітьми ховався в погребі. Їй вже не можна було допомогти, а дітей потрібно було врятувати. В село увійшли німці. В дитинстві я засуджувала «боягузтво» діда - от взяв би в руки зброю і помстився німцям. Я не розуміла, що якби він взяв до рук зброю, то мій батько не вижив би, а значить, не було б і мене. Така вона трохи безславна мужність - мужність вижити навпіл з жагою жити.

Ось чому правда для мене така: військові дії 1941-1945 рр. - це Велика Вітчизняна війна, адже радянські солдати і офіцери боролися не тільки і не стільки за сталінський режим, але за свою землю, свої будинки, свої сім'ї. Це по-перше. Іван Кожедуб, льотчик, який збив найбільшу кількість німецьких літаків, був українцем за національністю. Павло Рибалко, командувач 3-ї гвардійської армією, брав Київ в листопаді 1943 р. і штурмував Зеєловські висоти в квітні 1945 р., був українцем за національністю. Сидір Ковпак, організатор і командир Сумського партизанського з'єднання, був українцем за національністю. І я пишаюся тим, що ці борці з фашизмом - уродженці Сумської (П. Рибалко), Чернігівської (І. Кожедуб) і Полтавської (С. Ковпак) областей. Це по-друге.

Згадаймо про тих, хто загинув

На минулому уроці ми з вами згадували про трагедію французького Орадура і білоруської Хатині, місцях масових убивств, здійснених нацистськими окупантами. 1-2 березня 1943 р. не менш страшна трагедія сталася в селищі Корюківка Чернігівської області. В результаті каральної акції було знищено 6 700 осіб.

Як і в Орадурі, як і в Хатині, беззахисні жінки, діти та люді похилого віку постраждали через ненависть окупантів до партизанів. Ще у вересні 1941 р. в околицях Корюківки був створений партизанський загін, що став ядром, навколо якого склалося Чернігівсько-Волинське з'єднання на чолі з Олексієм Федоровим. У лютому 1943 р. партизани з'єднання повернулися до Чернігівської області з Брянських лісів. Населення навколишніх сіл співпрацювало з ними, допомагало продуктами, повідомляло про пересування супротивника. У відповідь були арештовані члени сімей партизанів. Щоб врятувати заручників від розстрілу, командир взводу Феодосій Ступак вирішив звільнити заарештованих. Серед них знаходилося двоє його синів, а ось дружину рятувати було пізно - гітлерівці розстріляли жінку. Вночі 27 лютого 1943 о. партизани напали на гарнізон Корюківки, що складався в основному з угорських солдатів. Було звільнено 97 осіб, підірваний склад пального.

Вранці 1 березня 1943 р. за наказом генерала Хойзінгера каральний загін німців та допоміжної поліції (за іншими даними - солдатів угорської 150-ї легкої дивізії) оточив село. Під приводом перевірки документів людей зігнали в клуби, школи та церкви, після чого партіями по 50-100 осіб почали розстрілювати. 2 березня 1943 р. будинки, забиті трупами, почали підпалювати. До кінця дня Корюківка майже повністю згоріла.

Уцілілі мешканці Корюківки сховалися, втекли в ліс. Але частина з них, в основному літні люди, через декілька днів повернулися. Але 9 березня 1943 р. карателі з'явилися знову. Стариков вигнали з будинків, завели в сарай, облили гасом і підпалили.

  Як показало розслідування та експертизи обласної комісії з розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників у Корюківці, за два дні окупанти знищили близько 6700 чоловік, причому 5612 тіл залишилися невпізнаними. З 1300 будівель уціліло десять. Ті, кому вдалося врятуватися, залишили страшні спогади: «Моя маленька дочка лежала в мене на грудях, коли в нас почали стріляти в ресторані. Заганяли як худобу на бойню ... Фашист поцілив мені в око ... і я більше нічого не пам'ятаю. Троє моїх діточок було вбито. Навіть поховати їх не довелося ... спалили їх кляті кати» (із спогадів Євгена Римаря). Віра Сильченко, яка врятувалася, заховавшись в стозі сіна, бачила, як окупанти кинули у вогонь її матір, сестру й невістку.

За підрахунками істориків, у 1941-1943 рр. гітлерівці тільки в Чернігівській області спалили заживо, повісили, розстріляли, замучили близько 127 тисяч мирних жителів. Так, в селі Козари загинули 4,8 тисячі душ, в селі Ведильці - близько 800, в Срібному - 682.

Згадаймо про тих, хто боровся

Сидір Артемович Ковпак (1887-1967) - командир Путивльського партизанського загону, потім з'єднання партизанських загонів Сумської області.

Він народився 26 травня 1887 року народився в с. Котельва Полтавської губернії в селянській родині. Закінчив церковно-приходську школу. Згодом юнак був призваний до лав царської армії. Після служби в Олександрівському піхотному полку залишився працювати чорноробом в річковому порту м. Саратова. В липні 1914 р. перед початком Першої світової війни, С. Ковпака знову мобілізували в імператорську армію. У 1916 р. він брав участь у Брусилівському прориві, проявив велику сміливість, будучи розвідником-пластуном, отримав численні поранення.

Після Лютневої революції, а потім Жовтневого збройного перевороту 1917 р. солдати Асландузського піхотного полку, в лавах якого служив Сидір Ковпак, розійшлися по домівках. У 1918 р. С. Ковпак повернувся в рідну Котельву. Там він організував і очолив партизанський загін, який воював спочатку проти австрійців і німців, а потім проти денікінців, які намагалися відібрати у селян і повернути поміщикам землю. У 1919 р. Котельвскій партизанський загін влився в Червону армію. У складі 25-ї Чапаєвської дивізії С. Ковпак брав участь у боях проти Врангеля під Перекопом і в Криму.

Після закінчення громадянської війни Сидір Ковпак, займався господарською роботою, особливо відзначившись в дорожньому будівництві, яке з гордістю іменував своєю улюбленою справою (1935-1937 рр. - зав. дорожнім відділом Путивльського райвиконкому; з 1937 р - голова Путивльського міського виконкому Сумської області) .

Після нападу Німеччини на Радянський Союз в липні 1941 р. у Путивлі стали створювати партизанський загін, командиром якого був затверджений Сидір Ковпак. Його база була закладена в Спадщанському лісі.

10 вересня 1941 р. в Путивль прорвалися гітлерівські війська. В цей час Путивльський партизанський загін налічував 42 чол., з них тільки 36 чол. були озброєні. В середині жовтня 1941 р. в загін влилися солдати, що проривалися з оточення, на чолі з Семеном Руднєвим. Чисельність загону зросла до 70 осіб. Крім гвинтівок, на озброєнні з'явився ручний кулемет.

19 жовтня 1941 р.в наступ на партизанів у Спадщанському лісі перейшли німецькі танки, але ковпаківці відбили їхній напад і навіть захопили три бойові машини. 1 грудня 1941 р.вже три тисячі гітлерівців за підтримки кулеметів і мінометів спробували оточити і знищити Путивльський партизанський загін. Однак знову відступили, втративши 200 чоловік.

У той же час командування Путивльського партизанського загону зрозуміло, що в невеликому Спадщанському лісі (10 на 15 км) німцям буде досить просто оточити і знищити їх. Тому в грудні 1941 р. партизани С. Ковпака пішли в Хінельські ліси, а в березні 1942 р. - в Брянські ліси. Там загін збільшився до 500 осіб. Це був перший рейд ковпаківців.

І надалі партизани С. Ковпака уникали тривалого перебування в якому-небудь районі. Вони робили постійні тривалі маневри у ворожому тилу, піддаючи несподіваним ударам віддалені німецькі гарнізони. Так народжувалася знаменита рейдова тактика партизанської боротьби. Уже на самому початку становлення радянського партизанського руху він став його найвідомішою і видною фігурою. При цьому, за спогадами його соратників, партизанський генерал скоріше нагадував літнього селянина в цивільному. Ковпак був простий, навіть простуватий у спілкуванні, людяний у поводженні зі своїми бійцями.

26 жовтня 1942 р. з'єднання партизанських загонів Сумської області почало рейд з Брянських лісів в Правобережну Україну. Партизани форсували річки Десну, Дніпро, Прип'ять і вийшли до м. Олевськ Житомирської області. Під час цього рейду ковпаківці провели операцію «Сарненський хрест». Вони одночасно підірвали п'ять залізничних мостів навколо мю Сарни, паралізувавши рух поїздів, поставки боєприпасів гітлерівським військам.

12 червня 1943 р., в переддень Курської битви, Сумське партизанське з'єднання Сидора Ковпака за наказом Центрального штабу партизанського руху розпочало Карпатський рейд. До виходу в рейд з'єднання налічувало 2000 партизан, маючи на озброєнні 9 знарядь, 30 мінометів. В ході Карпатського рейду Сумське партизанське з'єднання пройшло понад 10 тис. Ккм в безперервних боях.

Було підірвано 52 моста, 19 ешелонів, електростанції і нафтопромисли в районі Яблунова. Однак пропагандистського ефекту цей рейд не мав. Місцеве населення підтримувало Українську повстанську армію, що призвело до перших військових зіткнень між УПА та радянськими партизанами. Гітлерівці, що кинули на знищення об'єднання Ковпака елітні есесівські частини і фронтову авіацію, оточили партизанську колону. Сидір Ковпак прийняв рішення розділити об'єднання на дрібні групи, і одночасним ударом в різних напрямках прорватися назад до поліських лісах. В момент прориву загинув комісар С. Руднєв. Партизани, що залишилися в живих, знову з'єдналися в одну грізну силу - ковпаківське з'єднання. У 1944 р. воно було перейменовано в 1-ю Українську партизанську дивізію, що одержала ім'я свого командира - Сидора Ковпака.