До 145-річчя заснування Донецька

Міський конкурс "Місто в степу"

Номінація «Історична»

У ДзеркалІ історії:

ПАМ’ЯТНИКИ АРХІТЕКТУРИ ВОРОШИЛОВСЬКОГО РАЙОНУ

м. Донецька (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Роботу виконала: Полукеєва Вікторія, учениця 9-Б класу

ВСТУП

Перед вами добре знайома панорама Донецька: у небо здіймаються  висотні будівлі торгових центрів, банків, житлових будинків. Трохи осторонь від них ще не так давно працювали бульдозери, наїжджаючи на старі будиночки, що немов вросли в землю. І поки ці будиночки не перетворилися на безформну купу сміття, давайте придивімося до них, чим ці «старі» відрізняються від своїх нових сусідів із заліза й бетону, пластику і скла. Адже минуле здатне розмовляти з нами на різних мовах. Одна з них - мова архітектури.

Офіційною датою народження міста Донецька вважається літо 1869 року, коли почалося будівництво металургійного заводу. Для будівництва металургійного заводу було створено Новоросійське товариство кам'яновугільного, залізного і рейкового виробництва. Його керівником і засновником став британець валлійського походження Джон Юз (1814-1889). Місцем для спорудження металургійного заводу були обрані верхів’я р. Кальміусу, тому що там були в наявності вугілля і річкова вода.

 Деякі донецькі краєзнавці (В.О. Пірко) доводять, що датою заснування міста Донецька слід вважати кінець ХVIII ст. Адже вже у першому переписі населених пунктів Азовської губернії на початку 1779 р. згадується село Олександрівка, яке було засноване нащадком слобідських козаків, поручиком Є. Шидловським на території сучасного Київського району м. Донецька. Село Олександрівка виникло на місці запорозьких зимівників, що знаходилися тут з кінця XVII ст. для охорони шляху із Січі на Дон. У зазначеному  переписі на території сучасного Донецька згадуються також селища  Рутченківка та Петрівка. Таким чином, Дж. Юз будував металургійний завод не посеред «пустелі». Він використав працю місцевих робітників з селищ Олександрівка, Рутченківка та ін.

Згідно з договором 1869 р. між урядом Російської імперії та Новоросійським товариством кам'яновугільного, залізного, сталевого і рейкового виробництв, директор-розпорядник акціонерного товариства Джон Хьюз (Юз)  взяв на себе зобов’язання: «а) вести розробку кам'яного вугілля в таких розмірах, щоб кількість видобутого вугілля досягла, у разі заявленої урядом потреби, 2 тис.пудів на день; б) влаштувати і пустити повністю, не пізніше дев’яти місяців з дня затвердження договору, доменні печі для виплавки чавуну, з урахуванням того, щоб вироблялося не менше 100 т щомісяця; в) споруду рейкового заводу закінчити через 2 роки після затвердження договору та виготовляти рейки із заліза власного виробництва; г) влаштувати механічні майстерні для будування машин і всяких залізних виробів для інженерних потреб».

Уклавши договір з урядом царської Росії на утворення Новоросійського товариства кам'яновугільного, залізного і рейкового виробництва, влітку 1869 року  Джон Юз прибув на береги річки Кальміус разом з чотирма синами і побудував кузню для виготовлення дрібного устаткування і інвентарю для майбутнього заводу. Кузня стала першим підсобним цехом металургійного заводу. Поряд з будівництвом виникло селище, яке злилося з шахтарським поселенням Олександровської копальні та отримало назву Юзівка від імені Джона Юза, який управляв справами товариства.

Влітку 1870 р. з Англії в Україну на восьми вантажних кораблях було привезено устаткування і інструменти для металургійного заводу Джона Юза. Також приїхали близько сотні фахівців - металурги і шахтарі з Південного Уельсу.

Джон Юз розпочав плавку вже в 1870 р., але промислових обсягів виробництво набуло у 1872 р., коли перша доменна піч дала чавун. У вересні 1873 р. Юзівський завод став працювати за закінченим циклом. Прибуток завод почав приносити через десять років роботи.

У 1872 р. почався рух по залізничній колії Костянтинівка - Ясинувата - Юзівка - Оленівка, що у подальшому була доведена до Маріуполя. Залізниця з'єднала завод і вугільні копальні, сприяючи підйому промислового виробництва. Були споруджені машинобудівний і чавуноливарний заводи, ремонтні майстерні, шахти.

Швидко збільшувалася чисельність населення Юзівки. У 1884 р. тут проживало 5494 осіб, а в 1897 р. вже більше 23 тис. осіб. Селище Юзівка ділилося на дві частини: південну - заводську, і північну. У південній частині були розташовані заводські будівлі, депо, лікарня, школа, телеграф. Поруч знаходилася англійська колонія з мощеними вулицями, тротуаром і електрикою.

Поряд із заводом і шахтами в бараках і казармах жили робітники. Також вони самостійно споруджували для себе саманові будинки. На відміну від англійської колонії ця частина Юзівки представляла собою непривабливу картину. У «Збірнику статистичних відомостей Катеринославської губернії» за 1897 р. було написано: «...Санітарні умови селища сприяють зародженню і розвитку хвороб: базар і вулиці містять нечистоти; сморідний, задушливий дим з заводу і рудників змішується з вугільної і вапняної пилом, з міазмами від нечистот у балці і від органічних залишків, що розкладаються на площі і вулицях». Письменник Костянтин Паустовський, який жив у Юзівці на початку ХХ ст., емоційно додавав: «В улоговині поруч із селищем димів той самий Новоросійський металургійний завод, куди мене прислали налагоджувати прийомку снарядів. Дим йшов не тільки із заводських труб. Диміли самі будівлі цехів. Дим був жовтий, як лисяча шерсть, і смердючий, як пригоріле молоко. Неправдоподібно червоне полум'я хиталося над жерлами доменних печей. З неба сипалася жирна сажа. Через дим і сажі в Юзівці зник білий колір. Все, чому належало бути білим, набувало брудний, сірий колір з жовтими розводами». Таку безрадісну картину юності Донецька намалювали статистики та письменники.

В усіляких «каютах» і «балаганах», землянках, бараках селилися артілі курських і орловських, харківських і полтавських селян, що приїхали в Донбас на заробітки. Безрадісний вигляд цих селищ, які виросли навколо металургійного заводу, побудованого Дж. Юзом, зумовив їх назви: Нахаловка, Сабачеевка, Кабиздоховка. Саме в цих «нахаловках» жили наші предки - українські та російські робітники, приборкувачі вогню у домнах металургійного заводу, підкорювачі вугільних надр. Тобто, ті, про кого К.Паустовський писав: «Ночами я ходив дивитися на кожен випуск чавуну з доменних печей. Чавун лився по канавах в землі, димлячись  багряним випаром. Все навколо було густо забарвлене тільки в два кольори - чорний і червоний. Робітники в заграві рідкого чавуну були схожі на вихідців з пекла».

Більш пристойно виглядав Новий світ - північна частина Юзівки, що знаходилася на місці сучасного Ворошиловського району м. Донецька, виросли ринок, одно- та двоповерхові будинки місцевих торгівців та чиновників, готель «Великобританія» та ін. Також у північній частині Юзівки був споруджений Спасо-Преображенський собор.

Ми можемо судити про минуле Юзівки по особнякам, що залишилися від «Нового світу». Такі споруди, як будинок Бальфура, готель «Великобританія», формувалися в англійському стилі. Для нього притаманні прямокутні триступінчаті фронтони на чотирисхилих дахах зеленого кольору; великі вікна з білим обрамленням, які займали значну частину цегляної стіни будинку; засклені веранди.

Одне з найстаріших будівель в Донецьку - готель «Великобританія». Будівля готелю була побудована в 1883 році. Мармуровий лев перед входом й досі нагадує перехожим про часи Юза і Бальфура - двох британців, що володіли в Донецькому басейні величезними заводами і шахтами.

Очевидно, що на початку ХХ ст. жителям Юзівки не вистачало краси -краси навколо і всередині себе. Символом подолання сірої буденності став для них модерн - новий архітектурний стиль, що поширювався в Російській імперії. Головною в модерні була функція краси, відрив від функціональної доцільності. Ззовні модерн можна впізнати завдяки прагненню прикрасити будівлі різьбленням і ліпленням, смальтовими фризами, вітражами.

На жаль, час не пощадив будинок купця Горелика, який фахівці вважають одним з найбільш збережених зразків юзівського модерну. З фасаду будівлі зникли ліпні фризи з рослинним орнаментом. Практично не помітні вставки з керамічної плитки. Але все також гордо здіймається вгору вежа в готичному стилі, де сто років тому розміщувалася молитовня. Перехожі зупиняються і здивовано розглядають химерні обриси балкона.

Багато що пам'ятають стіни цієї будівлі, побудовані для юзівського комерсанта між 1901-1905 роками на перехрещенні П'ятої лінії і Садового проспекту. Відомо, що в будівлі знаходилася підпільна друкарня більшовиків. Тому донецькі краєзнавці припускають, що господар будинку купець Горелик  був одним з тих підприємців, які співчували революційному руху в Росії і підживлювали цей рух фінансовими вливаннями. І, напевно, невипадково, що вже після приходу більшовиків до влади у 1917 р. з балкона будинку Горелика читав свої вірші Володимир Маяковський.

Перший в Юзівці собор, освячений на честь Преображення Господнього, з'явився наприкінці XIX століття. На його будівництво князем Лівеном було відведено десятина землі біля юзівського базару. Восени 1883 р. почалися будівельні роботи, а вже в 1884 році кам’яну будівлю собору було зведено. Освячення храму відбулося 2 листопада 1886 р.

Слід зазначити, що храм будувався на добровільні пожертвування. П'ять тисяч рублів виділило Новоросійське товариство кам'яновугільного, залізного, сталевого і рейкового виробництва Дж. Юза та його нащадків. Заводські робітники Новоросійського товариства півроку відраховували по копійці з кожної гривні заробітку.

Спочатку собор побудували за типовим проектом архітектора Костянтина Тона, що був затверджений Святійшим Синодом Російської Православної Церкви ще в 1830 році. Тому спочатку Свято-Преображенський собор був однокупольний, кубічної форми.

Через кілька років, завдяки новим пожертвуванням, були добудовані дзвіниця, чотири купола, трапезна частина храму. Дзвіниця собору стала найвищою спорудою в Юзівці .

Число прихожан Свято-Преображенської церкви неухильно зростало і збільшилася з двох з половиною тисяч в 1892 році до дванадцяти тисяч чоловік в 1913 році.

2 вересня 1893 р. з ініціативи священика А.Г. Матвіївського було проведено збори ентузіастів з питання організації при Свято-Преображенському соборі православного братства. У статуті цього культурно-громадського об'єднання були зазначені його завдання: надання допомоги жителям містечка, викорінення пияцтва, відкриття «лікарень для стражденних», їдалень і бібліотек, ясел і притулків, просвіта населення.

Чорна сторінка в історії православної церкви в Донбасі - час встановлення більшовицької влади. У 1928 році в Сталіно ударними темпами був побудований кінотеатр «Комсомолець», що закрив собою собор від головної міської вулиці. 11 грудня 1930 р. Свято-Преображенський собор був позбавлений дзвонів; пізніше була зруйнована дзвіниця. А в 1931 р. храм був підірваний під приводом отримання будівельних матеріалів.

Як відомо з історичних джерел, сучасний центр Донецька, де розташовані всі основні адміністративні будівлі початку XXІ ст., був околицею Юзівки. Саме тут, в районі Критого ринку, знаходилося міське кладовище. Під час Великої Вітчизняної війни в будівлі школи № 2 розташовувався госпіталь для німецьких військовослужбовців. Померлих від ран німців ховали недалеко від госпіталю в цьому ж районі.

Після війни місто почало активно відновлюватися. Розпорядженням місцевої влади колишній міський цвинтар зрівняли з землею і на цьому місці розбили сквер, встановили пам'ятник Максиму Горькому, а пізніше відкрили дитячий кінотеатр «Червона шапочка».

9 серпня 1991 р. Донецький міська рада виділила для зведення кафедрального собору Донецької єпархії майданчик у сквері імені Горького, адже місце, де раніше стояв головний храм Юзівки, було зайнято іншими будівлями. 27 лютого 1993 р. єпископ Донецький і Слов'янський Іполит освятив перший камінь, закладений в основу Спасо-Преображенського собору.

Споруджуючи п’ятикупольну будівлю, архітектор собору - В.В.Онуфрієнко - поєднав стильові мотиви класицизму з елементами, притаманними українській архітектурі. У зовнішньому оформленні використані фактурна штукатурка, гранітні і мармурові блоки. Головний і бічні входи собору прикрашають величні барельєфні зображення хрестів, а в нішах розташовані мозаїчні постаті Спасителя, Богородиці і святих.

Дзвіниця собору триярусна височиною 58 м від землі. Бронзова статуя Архістратига Михайла височіє над Соборній площею перед ажурною кованою соборної огорожею. Скульптура небесного покровителя Києва була подарована донеччанам в 2002 році в подяку за «Пальму Мерцалова» - символ працьовитості жителів Донецька.

Так само, як і головний храм нашого міста, повинна відродитися наша пам'ять про історію рідного міста – ланка, що зв’язує нас з пращурами; запорука, що наші справи не забудуться нащадками.