Тема 2 «ЛЮДИНА
РАННЬОЇ НОВОЇ ДОБИ».
Клас: 8-А кл. Донецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 14
Упорядник: Рибалка Людмила Дмитрівна, учитель історії ДЗОШ № 14
Тема п’ятої 45-хв.: Матеріальний світ і суспільство.
Очікувані результати:
Шановні учні! На
цьому уроці ми маємо розглянути наступні питання:
1.Технічні
вдосконалення.
2.Господарювання,
мануфактури, капіталізм.
3.Зміни в
суспільстві.
Після цього уроку ви
зможете:
·
Пояснювати і застосовувати
поняття: «мануфактура», «капіталізм», «буржуазія», «найманий робітник».
·
Наводити приклади
руйнування середньовічного укладу, нових цінностей західноєвропейців.
·
Порівнювати картину світу,
життя людей, технічні прилади Середньовіччя та раннього Нового часу.
·
Визначати характерні риси
матеріального світу людини раннього Нового часу.
·
Висловлювати судження щодо
характеру і значення змін у соціально-економічному житті людини раннього Нового
часу.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
Література: Подаляк Н.Г. Всесвітня історія: Новий час (кінець ХV – XVIII ст.): підручник для 8 класу загальноосвітніх навчальних
закладів. – К.: Генеза, 2008. – 240 с.
Хід уроку
І. Актуалізація опорних знань (курс «Всесвітня історія», урок 1, тиждень 1).
Шановні учні! Заповніть пропуски у визначенні понять:
1.1.Середньовіччя – це доба панування аграрно-ремісничої цивілізації:
Аграрне суспільство
(аграрно-реміснича цивілізація).
Починає формуватися за часи ______________ революції, що ознаменувала
перехід від привласнюючого до ________ господарства, тобто від мисливства та
збиральництва до _________ та ___________. Характерними ознаками аграрної
цивілізації є :
-
Провідний тип власності - _______________.
-
Нерозвиненість засобів виробництва.
- Здебільшого наявність _________ праці.
- Низька мобільність
робочої сили. Намагання будь-якими заходами закріпити робітників на землі, на
якій вони працювали (Давній світ – рабство, Середні віки - _______).
- ________________ тип господарства.
1.2. Капіталістичні відносини –
суспільні відносини, яким притаманні наступні риси:
1.Наявність ______________ власності на засоби виробництва.
2.Метою господарювання є доходи і ________________.
3.Господарську діяльність регулює ______________.
4.Існує економічний примус до праці (кожна людина має право продавати
роботодавцю свою _____ ________ в обмін на ____________ платню).
5.Продукт виробництва належить капіталісту — власнику ____________ ________________.
Перевірте себе! Аграрне суспільство (аграрно-реміснича цивілізація).
Починає формуватися за часи неолітичної революції, що ознаменувала
перехід від привласнюючого до виробничого (відтворюючого) господарства,
тобто від мисливства та збиральництва до скотарства та землеробства.
Характерними ознаками аграрної цивілізації є :
-
Провідний тип власності - земля.
-
Нерозвиненість засобів виробництва.
- Здебільшого наявність ручної праці.
- Низька мобільність
робочої сили. Намагання будь-якими заходами закріпити робітників на землі, на
якій вони працювали (Давній світ – рабство, Середні віки – кріпацтво).
- Натуральний тип господарства.
Визначення поняття «аграрне суспільство» («аграрно-реміснича цивілізація»
також можна згадати за допомогою схеми,
де
1 – головна цінність тогочасного суспільства;
2 – головна галузь економіки;
3 - головна галузь духовної культури.
1.2. Капіталістичні відносини –
суспільні відносини, яким притаманні наступні риси:
1.Наявність приватної власності на засоби виробництва.
2.Метою господарювання є доходи і прибуток.
3.Господарську діяльність регулює ринок.
4.Існує економічний примус до праці (кожна людина має право продавати
роботодавцю свою робочу силу в обмін на заробітну платню).
5.Продукт виробництва належить капіталісту - власнику засобів
виробництва.
Дати визначення поняттю «індустріальне суспільство» можна також за
допомогою схеми:
II. Повідомлення теми,
дидактичної мети уроку. Мотивація навчальної діяльності
Шановні учні! Порівняйте, будь ласка, вірші, які були створені поетами
двох епох: Середньовіччя та раннього Нового часу. Як ставиться до коханої жінки
Рейнмар Старий, поет Середньовіччя, учасник третього хрестового походу? Чи
могла би Прекрасна Дама Рейнмара Старого звернутися до рицаря з такими ж
словами, як і Джульєтта, героїня трагедії В. Шекспіра, драматурга і поета доби
раннього Нового часу?
Когда её
узрел впервые я,
Любовью
так наполнился мой взор,
Что
сделалась блаженной жизнь моя.
Свершилось
чудо дивное с тех пор:
Себя не
раня в глаз моих теснине,
Она
тихонько в сердце мне вошла
И бедное
навеки заняла;
Черты ее
храню я там поныне.
О
госпожа моя! Постой, постой!
Как вторгнуться сумела ты
туда,
Куда
доселе женщине другой
Войти не
удавалось никогда?
Пощаду
окажи мне бога ради.
Над
сердцем собственным не властен я;
Там
власть мою сменила власть твоя,
Взывать
могу я только о пощаде.
Рейнмар
Старий, учасник третього хрестового походу XII ст.
|
Одно ведь имя лишь
твое - мне враг,
А ты –
ведь это ты, а не Монтекки.
Монтекки
– что такое это значит?
Ведь это
не рука, и не нога,
И не
лицо твое, и не любая
Часть
тела. О, возьми другое имя!
Что в
имени? То, что зовем мы розой,-
И по
другим названьем сохраняло б
Свой
сладкий запах! Так, когда Ромео
Не
звался бы Ромео, он хранил бы
Все
милые достоинства свои
Без
имени. Так сбрось же это имя!
Оно ведь
даже и не часть тебя.
Взамен
его меня возьми ты всю!
В. Шекспір, трагедія «Ромео і Джульєтта», ХVI ст.
|
В якості візуального
епіграфу до уроку пропонуємо до вашої уваги пам’ятки образотворчого мистецтва:
1. Доба Середньовіччя
- статуя маркграфині Ути (собор у
Наумбургі, Німеччина).
2. Доба раннього
Нового часу – картина «Дама під покривалом» Рафаеля.
Шановні учні! Було б
цікаво прочитати ваші роздуми від цих творів мистецтва. І в епоху Середньовіччя,
і в ранній Новий час художники поклонялись жінці. Але які її якості вони
вважали гідними поклоніння?
ІІІ. Опрацювання нового
навчального матеріалу.
3.1. Технічні удосконалення.
Шановні учні! На основі тексту підручника та наведених у пункті 3.1 конспекту уроків
складіть таблицю:
технічні удосконалення
|
|
Середньовіччя
БУЛО
|
ранній Новий час
СТАЛО
|
Приклад:
технічні удосконалення
|
|
Середньовіччя
БУЛО
|
ранній Новий час
СТАЛО
|
Виробництво зброї. Артилерія.
|
|
Перші
гармати були зроблені з бронзи, стріляли кам'яними ядрами.
Гармати перевозили на возах.
|
З кінця ХVI ст. гармати відливали з
чавуну. Вони стріляли чавунними ядрами, що призводило до розтріскування і
обвалення кам'яних стін.
Гармати перевозили на лафетах -
дерев'яних двоколісних спорудах.
|
Зміни в сільському
господарстві:
А. Розширення
посівних площ.
До початку ХVI в.
були розорані раніше покинуті землі, а також луки та пасовища. Для розширення
посівних площ стали вдаватися до осушення боліт, озер, низин, що заливаються морем,
що вимагало інженерних розрахунків.
Б. На зміну трипіллю
(1 поле - засівається восени, озимі; 2 поле - засівається навесні, ярові; 3
полі - не засівається, пар) з'явилося багатопілля і сіяння трав по пару.
В. Частіше стали
застосовуватися добрива. Крім гною, використовували торф і дерен.
Г. Знаряддя праці -
коси, серпи, борони, плуги - стали більш легкими, зручними, адже стали
виготовлятися з більш якісних сортів сталі. З середини ХV ст. поширювався легкий
плуг, який управлявся однією людиною (замість 2-3). В нього впрягався один кінь
(замість 4-6).
Д. Поширення
вівчарства, вирощування технічних культур (льон, конопля) з метою задоволення
зростаючого попиту ремісників і власників мануфактур на сільськогосподарську
сировину.
Є. Спеціалізація
окремих районів і областей на виробництві певних сільськогосподарських
продуктів.
Так, в Іспанії
шовк-сирець проводився в Валенсії і Гранаді, в той час як в Кастилії розводили
тонкорунних овець - мериносів.
Зміни в промисловому
виробництві
А. В період античності,
раннього і розвиненого Середньовіччя було поширено нижнебійне водяне колесо,
яке встановлювалося в потоці води. Для цього використовувалися повноводні ріки.
З ХIII ст. стало застосовуватися верхнебійне водяне колесо. Воно приводилося в
рух силою струменя води, який падав на нього зверху, та встановлювалося на
невеликих відвідних каналах. За допомогою водяного колеса в ХVI ст. працювали
підприємства в гірничорудному та металургійному, паперовому виробництвах, у
виробництві суконних тканин.
Б. У період раннього
і розвиненого Середньовіччя в металургійному виробництві використовувався
крічний горн. У ньому виплавлялось тістоподібне залізо, з якого проковуванням
(били молотом по розпеченому залізу) видаляли шлаки та інші домішки. У ХIV ст.
в Західній Європі навчилися будувати доменні печі, в яких вироблявся чавун.
Обсяг виробництва чавуну, а на його основі стали відразу ж зріс.
В. У гірничорудної
промисловості стали застосовувати водовідливні насоси, підйомники. На зміну
примітивним ямам прийшли підземні шахти зі стволами і штреками. Це дозволило
видобувати корисні копалини з великих глибин.
Г. У текстильній
промисловості примітивні вертикальні ткацькі верстати замінювалися на
горизонтальні. Застосування широкого горизонтального ткацького верстата з двома
робочими підвищувало продуктивність праці в 3 - 4 рази.
Д. Наприкінці ХV ст.
був створений перший автоматичний механізм - портативні кишенькові годинники з
пружиною.
3.2. Мануфактури, капіталізм.
Шановні учні! Першим ступенем розвитку промислового виробництва було виробництво в ремісничих майстернях.
Характерні риси:
1) Ручний характер
праці
2) Відсутність
поділу праці.
3) Особиста праця
майстра (за допомогою підмайстрів та учнів).
4) Товари
вироблялися невеликими партіями, на замовлення або для дрібної торгівлі.
У середньовічних
містах ремісники однієї спеціальності об'єднувалися в цех. Середньовічний цех – це не один величезний будинок з безліччю
верстатів, як сьогодні. Це об'єднання ремісників однієї спеціальності, яке
контролює якість і кількість (більше покладеного товарів здійснювати не можна,
інакше розориш іншого майстра) виробів. Цех також виконував військові (оборона
міста) і релігійні функції.
Розвиток знарядь
виробництва створював передумови для переходу до великого виробництва.
Середина ХVI - кінець XVIII ст. - період мануфактурного
виробництва.
Організаторами
перших мануфактур найчастіше виступали купці, лихварі (давали кредити під
відсотки, тобто гроші, які було потрібно повернути, «зростали»). Рідше це
робили розбагатіли цехові майстри, оскільки цехи перешкоджали створенню
мануфактури, розоряли дрібних ремісників у містах.
Спочатку купець або
лихвар, користуючись утрудненнями селян, дрібних ремісників, виступав в якості
продавця сировини (наприклад, вовни) і скупника готових виробів (наприклад,
сукна). Поступово селяни і дрібні ремісники переставали самостійно виходити на
ринок. Скупник підпорядковував їх собі, обплутуючи боргами, надаючи в кредит
сировину. Так формувалася розсіяна
мануфактура (розсіяна, адже робітники працювали у себе вдома, а не в
загальній майстерні).
У гірничорудній і
металургійній промисловості, в суднобудуванні купець, лихвар, рідше цеховий
майстер створював велику майстерню, сам закуповував необхідне обладнання,
інструменти та сировину. Робітники працювали під одним дахом, в одній
майстерні. Така мануфактура називається централізованою.
В Англії та
Нідерландах у виробництві сукна панувала змішана
мануфактура. Її власник роздавав ремісникам - надомникам шерсть для
прядіння і ткання, а забарвлення і обробку готових сукон здійснював у власній
майстерні за допомогою найманих робітників.
Шановні учні! Запишіть, будь ласка, в конспекти визначення поняття «мануфактура»:
Мануфактура (лат. manus - рука, factura - виріб) - форма організації
промислового виробництва, для якого характерні такі ознаки:
1) ручна праця і
реміснича техніка;
2) поділ праці;
3) власник
мануфактури не зайнятий фізичною працею, виступає організатором виробництва.
Приклад росту
продуктивності праці: в мануфактурі з 10 працівниками щоденний виробіток голок
на 1 працівника - 4,8 тис. голок. В ремісничої майстерні - 20 голок.
Шановні учні! Пропонуємо Вашій увазі історичний документ - баладу, в якій
прославляється мануфактура «достославного і поважного сукнороба Джека з
Ньюбері»:
Шановні учні! Пропонуємо вам опрацювати наступні історичні джерела:
З «Балади про
знаменитого сукнороба Джека Ньюбері» (автор – англійський письменник Томас
Делоні).
«У світлиці,
просторій і довгій, стояли 200 верстатів. На цих верстатах працювали 200
чоловік, усі в один ряд. Біля кожного з них сиділо по чудовому хлопчику, який з
великим захватом підготовляв човники. Тим часом в іншому приміщенні 100 жінок
невтомно чесали вовну з радісним виглядом і дзвінко співали пісні.
У наступній кімнаті
працювали 100 дівчат у червоних спідницях, з білими, як молоко, хустками на
головах. Ці чарівні дівчата, не припиняючи, пряли у цій світлиці весь день,
співаючи ніжно-ніжно, солодкими, як у солов'я, голосами.
Після цього вони
ввійшли до іншої кімнати, де побачили бідно вдягнених дітей: всі вони сиділи й
скубли вовну, відбираючи найтоншу від грубої; всіх їх було півтори сотні -
дітей бідних і хворих батьків. У нагороду за свою працю кожний отримував
увечері по одному пенні, крім того, що вони вип'ють і з'їдять за день».
.
Запитання: 1 Перелічіть знаряддя виробництва, які використовувалися в виробництві
сукна в XVI ст.
2. Яким був характер
праці в мануфактурі сукнороба Джека з Ньюбері? Це була ручна праця? Це була
машинна праця?
3. Яким чином було
організовано виробництво в мануфактурі Джека з Ньюбері? На які виробничі
операції був розділений цикл виробництва сукна? Як, на вашу думку, це впливало
на продуктивність праці?
3.3. Зміни в суспільстві. Буржуазія і наймані робітники.
А. Населення,
зайняте в сільському господарстві
Зростання міського
населення, а також потреби в сировині для промислового виробництва призвело до
зростання попиту на сільськогосподарську продукцію.
В Англії та
Нідерландах дворяни зганяли з земель селян. Частина їх земельних володінь була перетворена
на пасовища для овець, шерсть яких продавали власникам суконних мануфактур. В
інших великих господарствах стали застосовувати в широких масштабах працю
сільськогосподарських робітників - батраків.
У східній Німеччині,
Польщі, Чехії, Угорщині феодали стали вирощувати хліб для продажу на світових
ринках. Якщо раніше селяни платили панам натуральну і грошову ренту за
користування землею, то тепер більша частина землі у них була відібрана і
перетворена на панську оранку. Велике сільськогосподарське виробництво в цих
країнах було організовано на основі безкоштовної панщинної праці кріпаків.
Б. Буржуазія
В Середньовіччі
французькою мовою жителів міст називали буржуа. В ранній Новий час цей термін
став застосовуватися тільки до тих городян, які володіли грошовими багатствами,
засобами виробництва (мануфактури), використовували найману працю.
Буржуазія
формувалася на основі міського купецтва, лихварів, окремих цехових майстрів. З
буржуазією зближалися ті дворяни, які долучалися до ринку. Особливо поширеним
це явище було в Англії, де так зване «нове дворянство» зганяло зі своїх земель
селян, переходило до вирощування овець за допомогою найманих працівників -
пастухів, продавало шерсть на мануфактури.
Шановні учні! Пропонуємо Вашій увазі історичний документ - уривок з щоденника Ганса фон
Швейніхена, який в ХVI ст. відвідав будинок банкіра Фуггера. Його предок - ткач
Йоганнес Фуггер з Грабена - зайнявся гірничодобувним виробництвом, торговими спекуляціями і швидко
розбагатів:
«Пан Фуггер запросив
одного разу в гості його княжу милість ... Не скоро я дочекаюся подібного
банкету. Сам римський імператор не міг би краще пригостити. Притому пишність
була надзвичайна.
Обід був
приготований в залі, серед прикрас якої насамперед впадало в очі золото. Пол
був з мармуру і такий слизький, що по ньому доводилося йти, як по льоду. Через
весь зал тягнувся стіл з напоями, заставлений золоченими судинами і великими
прекрасними венеціанськими склянками, які, як кажуть, коштують набагато більше
тонни золота ... Між іншим, пан Фуггер привів його княжу милість в одну
башточку. Там він показав його милості скарби, що складаються з ланцюгів,
регалій, благородних каменів ... »
Запитання: 1 До якого стану середньовічного суспільства відносилися пращури банкірів
Фуггеров, представників буржуазії?
2. Яку оцінку ви
дасте положенню банкірів Фуггеров в суспільстві епохи раннього Нового часу? Чи
мали вони економічну могутність? Чи мали вони політичну владу?
В. Наймані робітники
У ХVI - XVII ст.
відбувалося розкладання середньовічних форм ремісничого цехового виробництва і
середньовічного стану городян. Цехові підмайстри були практично позбавлені
можливості стати майстрами. Вони були зведені до становища найманих робітників.
Частина цехових майстрів розорилася і була змушена найматися до інших майстрів,
власників мануфактур за заробітну плату. До лав мануфактурних робочих вливалися
також селяни, зігнані зі своїх земель. Пройшовши болісний шлях бродяжництва,
вони наймалися на мануфактури.
Мануфактурні
робітники, як і сьогоднішні наймані робітники, продавали власнику засобів
виробництва (мануфактури) свою робочу силу в обмін на заробітну плату.
Мануфактурні робочі,
на відміну від сьогоднішніх найманих робітників:
- Часто були
надомниками (працювали у себе вдома);
- Зберігали земельні
ділянки і продовжували займатися сільським господарством;
- Ручна праця
припускала високу виробничу кваліфікацію.
Шановні учні! Пропонуємо до вашої уваги історичний документ - скарги ткачів Сеффока і
Ессекса (1539 р.)
«Лорду - зберігачу
королівської печатки. Скаржаться і доповідають вашої поважної милості ваші
бідні прохачі ... І чим більше вони живуть, тим більше їм загрожує крайня
бідність, адже багатії-сукнороби погодилися між собою платити однакову плату за
ткання сукна, і ця плата так мала, що ваші прохачі-ткачі не можуть своєю працею
підтримати своє бідне господарство, хоча вони і працюють невпинно вдень і
вночі, і в свято, і в будень. Внаслідок цього багато хто з ваших прохачів раніше
мали гарне господарство, а зараз розтратили все своє майно і радіють вступити
на службу до інших людей ».
Запитання: 1. На основі документа зробіть висновок про те, представники яких станів
середньовічного суспільства ставали в ХVI ст. найманими робітниками.
2. За допомогою яких
методів примушували до праці ткачів власники розсіяних мануфактур
(«багатії-сукнороби»)?
Тема 2 «ЛЮДИНА
РАННЬОЇ НОВОЇ ДОБИ».
Клас: 8-А кл. Донецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 14
Упорядник: Рибалка Людмила Дмитрівна, учитель історії ДЗОШ № 14
Тема шостої 45-хв.: Повсякденне життя Західної Європи.
Очікувані результати:
Шановні учні! На
цьому уроці ми маємо розглянути наступні питання:
1.
Житло і хатнє начиння.
2.
Зміни в харчуванні. Правила
застілля.
3.
Одяг і мода.
Після цього уроку ви
зможете:
·
Наводити приклади
руйнування середньовічного укладу, нових цінностей західноєвропейців.
·
Порівнювати картину світу,
життя людей Середньовіччя та раннього Нового часу.
·
Визначати характерні риси
матеріального світу людини раннього Нового часу.
·
Висловлювати судження щодо
характеру і значення змін у соціально-економічному житті людини раннього Нового
часу.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
Література: Подаляк Н.Г. Всесвітня історія: Новий час (кінець ХV – XVIII ст.): підручник для 8 класу загальноосвітніх навчальних
закладів. – К.: Генеза, 2008. – 240 с.
Хід уроку
I. Актуалізація опорних знань з теми «Зміни в суспільстві
в ХVI -XVII ст.»
Шановні учні! Уважно
прочитайте документи і дайте відповідь на питання:
1.1. З «Похвального слова Дурості»
німецького гуманіста Еразма Роттердамського
Королі
і придворні
«Тепер уявіть собі -
адже це часто зустрічається й у житті – людину неосвічену в законах, мало не
прямого ворога загального блага, що переслідує єдино свої особисті вигоди,
ненависника вченості, ненависника істини і свободи, який найменше думає про
процвітання держави, але все міряє мірою власних прибутків і жадань. Надіньте
на таку людину золотий ланцюг, що вказує на з'єднання всіх чеснот, спровадите їй
на голову корону, всипану дорогими каменями, нагадування про те, що носій її
повинен всіх перевершувати величчю своїх чеснот, вручите їй скіпетр, символ
правосуддя і непідкупною справедливості, нарешті, одягніть її в пурпур, що
знаменує високу любов до батьківщини. Якщо государ зіставить ці прикраси з
життям, яке він веде, то, я [Дурість] впевнена, він засоромиться свого вбрання
...
А що сказати про
придворних вельмож?.. Сплять вони до полудня; найманий священик стоїть
напоготові біля ліжка і, лише тільки пан пробудиться, негайно ж наспіх править
службу. Після того сніданок, по закінченні якого майже тут же подають обід.
Потім парі, блазні, забави та потіхи. У проміжках - разу два закуска з
випивкою. Потім настає час вечері, за якою пияцтво з багаторазовими, клянусь
Юпітером, узливаннями. Таким чином, без найменшої нудьги проходять години, дні,
місяці, роки, століття».
Запитання: 1.
У Середньовіччі існував ідеал монарха - захисника знедолених. В Англії - Ричард
I Левове Серце, повернення якого з третього хрестового походу чекали з надією, бо
він покарає за жорстоке поводження з підданими брата - принца Джона (короля
Іоанна Безземельного). У Франції - Людовик Святий, що сидів під дубом і чинив
справедливий і милосердний суд. Чи визнає цей ідеал автор документа? Чи
відповідають цьому ідеалу монархи Європи - сучасники автора? Які нові (порівняно
із Середніми віками) вимоги висуває автор до носія королівської влади?
2. У Середньовіччі
короля оточували герцоги, графи, барони, лицарі, яких ми об'єднуємо поняттям
«світські феодали», а сучасники називали - «ті, хто воюють». Чи можна назвати
воїнами героїв «Похвали Дурості» - світських феодалів (придворних)? Зробіть
висновок, якими правами вони користувалися в суспільстві в ХVI - XVII ст.? Які
обов'язки вони несли?
1.2. Зі збірки
анекдотів «Фацетії» італійського гуманіста П. Браччоліні
«... Єпископ скликав
одного разу своє духовенство на собор і наказав всім, що мали церковні посади,
їхати туди, захопивши з собою облачення, яке по-італійськи називається cappe e
cotte (капюшон і ряса). Один священик, у якого не було цього облачення, сумно сидів
у себе, не знаючи, звідки його дістати. Служниця, побачивши, що він сидить
задумавшись і з опущеною головою, запитала про причину його засмучення.
Священик їй пояснив. «Ні, добрий мій пан, - зауважила служниця, - ви
неправильно зрозуміли сенс цього наказу. Бо єпископ вимагає, щоб ви захопили з
собою не облачення, а смажених каплунів (capponi cotti, смажений півень)».
Священик послухався порад жінки ... і був дуже добре прийнятий єпископом, який,
сміючись, сказав, що цей священик зрозумів сенс його наказу набагато
правильніше, ніж інші ».
Запитання: 1.
У Середньовіччі служителів церкви - священиків і ченців - називали: «ті, хто
моляться». Про які зміни в положенні духовенства можна зробити висновок на
підставі розповіді автора?
2. У Середні віки
одним з найбільш шанованих святих був Франциск Ассизький, засновник ордена
францисканців – ченців-жебраків. Син багатого італійського купця, він витратив
гроші на ремонт церков, був відданий батьком під суд єпископа, перед єпископом
відрікся від родини, зняв багатий одяг і залишився в бурої сорочці з капюшоном.
Як ви думаєте, що мав на увазі автор фейлетону, вкладаючи в думки єпископа
відмову від капюшона, символу ченців-жебраків?
1.3. Шановні учні!
В епоху раннього Нового часу, в надрах феодального
суспільства поступово формується буржуазія. Наприкінці ХVIII - XIX ст. представники
буржуазії стали панівним класом в суспільстві, позбавивши політичної влади
нащадків світських і духовних феодалів.
Заповніть, будь
ласка, пропуски в понятті:
Буржуазія - панівний клас
_____________ суспільства, що володіє власністю на _________ ___________ . Метою господарювання буржуазії
є __________ (додаткова вартість), яка створюється працею ____________
робітників.
Наймані працівники - це
учасники суспільного виробництва, які продають свою _________ ________ власнику
засобів виробництва в обмін на __________ плату.
Перевірте себе!
Буржуазія - панівний клас індустріального суспільства, що володіє власністю на засоби
виробництва. Метою господарювання буржуазії є прибуток (додаткова
вартість), яка створюється працею найманих робітників.
Буржуазія (франц. bourgeoisie, від позднелат. burgus - укріплене місто). В
період феодалізму в країнах Західної Європи слово «буржуа» спочатку позначало
жителів міст взагалі. Розвиток ремесел, товарного виробництва привело до
класового розшарування міського населення, з якого стали виділятися елементи буржуазії
(кінець 15 ст.). Вона формувалася з торговців, лихварів, найбільш багатих
цехових майстрів, сільської верхівки і феодалів. З розвитком промисловості,
торгівлі і мореплавання буржуазия поступово зосереджувала у своїх руках всі
зростаючі маси багатства і грошового капіталу.
Відкриття Америки (1492 р.) і її колонізація, відкриття морського шляху до
Індії навколо Африки (1498 р.), розширення торгівлі з колоніями створили нове
поле діяльності для народжуваної буржуазії. Цехове виробництво вже не могло
задовольнити збільшений попит на товари. На зміну ремісничим цехам прийшла мануфактура.
Наймані робітники - це
учасники суспільного виробництва, які продають свою робочу силу власнику
засобів виробництва в обмін на заробітну плату.
II. Повідомлення теми, дидактичної мети уроку. Мотивація
навчальної діяльності.
Шановні учні! Уважно
прочитайте уривок з трагедії У. Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Чим обурений друг
Ромео Меркуціо:
«Чума на
всех этих сюсюкающих, жеманных, нелепых настройщиков речи на новый лад!
«Клянусь Иисусом, весьма хороший клинок! Весьма высокий мужчина!» Ну не ужасно
ли, сударь мой, то нас так одолели эти иностранные мухи, эти заграничные
модники, которые так любят новые манеры, что не могут даже сесть попросту на
старую скамью».
Запитання: 1. Що таке мода?
2. Як під впливом
моди ХVI ст. змінювалося суворе лицарське суспільство Середньовіччя?
Інша статуя створена
скульптором раннього Відродження Донателло.
http://festival.1september.ru/articles/507093/full.h4.jpg
ІІІ. Опрацювання нового навчального матеріалу.
3.1. Житло і хатнє начиння.
Як і в епоху Середньовіччя,
у ХVІ-ХVІІ ст. вигляд житла залежав від географічних і кліматичних особливостей
місцевості, а також від роду занять і добробуту його власників. На півночі
Європи селяни мешкали у дерев'яних будинках або в домах, виконаних у техніці
«фахверка» - на дубовому каркасі зводилися засипні поштукатурені стіни. На
півдні, де ліси рано знищили, оселі споруджували з каменю. Дах на півдні був
плоским, а на півночі - гостроверхим. Інколи його покривали очеретом, а частіше
- соломою, яку в голодні роки згодовували худобі, а при заміні на нову
використовували для удобрювання ґрунту. Нерідко тільки перегородка відділяла
житлове приміщення від худоби.
Зазвичай уся сім'я
мешкала в одній великій кімнаті, опалюваній вогнищем для приготування їжі.
Меблів було небагато. Навколо стола стояли лави, які на ніч відсували до стін,
вкривали набитими соломою матрацами або перинами і перетворювали на ліжка. Одяг
та інший хатній скарб зберігали у великій скрині. Кухонне начиння теж було
скромним: чавунний котел, сковороди й горщики, глечики й жбани, діжки й відра.
Їли та пили з дерев'яних або глиняних мисок та кухлів, причому нерідко їх було
мало і доводилось користуватися спільним посудом.
У містах зберігалось
чимало низьких глиняних та дерев'яних хатин, вкритих соломою або дранкою. В
них, а також у напівпідвалах чи на горищах багатоповерхових будинків жила
міська біднота. Частина бідняків взагалі не мала постійного даху над головою. В
одному з найбагатших міст Італії - Генуї - бездомний люд щозими добровільно
продавався в каторгу на галери. У Венеції - справжній перлині Адріатики -
жебрацькі сім'ї жили у згнилих човнах на набережних або під мостами.
Часті пожежі
змушували городян переходити до будівництва кам'яного житла. Аби уникнути
швидкого поширення вогню, між декількома будинками споруджували розділювальні
стіни. З цією ж метою з XVII ст. дахи почали вкривати черепицею, але вона
коштувала дорого й була по кишені не всім. У будинках торговців та ремісників
на першому поверсі розміщалася крамниця або майстерня, а також кухня. На
другому жила сім'я хазяїна, там знаходились вітальня і спальні. Третій поверх
займали підмайстри, учні та слуги. Горище слугувало складом.
Значно більше уваги
почали приділяти внутрішньому оздобленню житла. Підлогу всюди, навіть у
небагатих домах, покривали керамічною або кам'яною плиткою. Паркет зрідка
зустрічався у палацах знаті; мода на нього почалася лише з XVIII ст. У всіх
верствах населення - від звичайного селянина до могутнього монарха — зберігався
старовинний звичай засипати підлогу взимку соломою, а влітку духмяними травами
і квітами. У XVI ст. на банкеті в палаці французького короля всю підлогу за
його наказом устелили «ніжними запашними травами». На зміну їм приходили
солом'яні циновки, а також килими, які клали не лише на підлогу, а й на столи,
скрині та навіть на шафи.
Дощата підлога
верхнього поверху слугувала стелею для нижнього. Її до XVIII ст. не
штукатурили, а обтягували тканиною або розписували візерунками. Оббивними
тканинами заможні люди закривали також стіни. Дешеві паперові шпалери (їх
називали „доміно”) спочатку користувались попитом тільки у небагатого населення
і лише згодом здобули широку популярність. У XVI ст. навчилися робити
по-справжньому прозоре скло. Вікон з ним побільшали як у містах, так і в селах,
проте повністю витіснити промаслений папір і пергамен скло ще не змогло.
При виборі меблів
особливо бралися до уваги їх зручність та зовнішній вигляд. Асортимент меблів
став ширшим, а самі вони - більш практичними та гарними. Їх полірували,
прикрашали різьбленням, художнім розписом і позолотою. Широко використовували
шафи різного вигляду та призначення: в одних зберігали одяг, в інших - посуд і
столові прибори, у третіх - книжки. Італійські меблярі мали славу
найдосконаліших у Європі майстрів і законодавців меблевої моди. Вони створили
шафу-кабінет з відкидною або висувною дошкою для писання і численними
шухлядами, куди складали письмове приладдя, родинні коштовності й різні
дрібниці. Меблі для сидіння - стільці та крісла - робили з високими спинками і
вигнутими бильцями; їх обтягували тканиною або шкірою. Столи виготовляли
прямокутні та овальні, з ніжками найрізноманітніших форм. Ліжко мало високе
узголів'я і піднятий на стовпчиках різьблений дерев'яний полог: він мав
захищати сплячих від комах. Постільна білизна використовувалась дуже рідко,
ліжко застеляли суконними та шовковими ковдрами. Кімнати прикрашали дзеркалами
у вишуканих рамах, підсвічниками, годинниками на підставках, декоративними
вазами, шторами і занавісками.
Проте справжнього
комфорту не існувало навіть у домах знаті. Окрема ванна кімната й там вважалася
великою розкішшю, як, до речі, й туалет зі зливом води, винайдений у XVI ст.
англійцями. Рівень гігієни, порівняно з Середньовіччям, знизився: страх перед
хворобами змушував закривати міські лазні. До повного миття тіла ставились як
до медичної процедури й влаштовували його в кращому випадку раз на рік. Замість
умивання обличчя та руки обтирали вранці мокрим рушником. Хазяйки продовжували
виливати помиї та нечистоти на вулицю, нерідко прямо на голови необережним перехожим.
Навіть у королівських палацах було брудно.
Серйозну проблему
становили опалення й освітлення. Будинок обігрівали кухонне вогнище, каміни та
печі. Каміни могли дозволити собі лише багатії, печі були доступнішими. На
півдні використовували жаровні. Опалення коштувало дорого, тому нерідко
обігрівалась лише одна спальня. Мешканцям дому доводилось ходити тепло
вдягненими. Джерелом штучного освітлення слугували смолоскипи, свічки, кухонне
вогнище. Від них усе приміщення покривала кіптява, що ускладнювало підтримання
чистоти та шкодило здоров'ю.
3.2. Зміни в
харчуванні. Правила застілля
У ХVІ-ХVІІ ст.
Європа ще не звільнилась від страху перед голодом. Їжа основної маси населення
залишалась досить одноманітною. Основу раціону складали зернові - пшениця, жито,
ячмінь, просо. «Хлібне меню» доповнювали гречка, а на півдні Європи ще й
завезена з Америки кукурудза, з яких готували супи та каші. До продуктів
масового вжитку належали також боби, горох,сочевиця.
М'яса — яловичини, баранини,свинини,
курятини - споживали досить багато. Популярністю користувались також страви з
дичини - м'яса кабанів, оленів, косуль, зайців, а також куріпок, жайворонків,
перепелів. Спеціально для їжі розводили голубів. Свіже м'ясо коштувало дорого,
тому на столі у простолюду більш звичною була солонина. У свята там з'являлись
також різні копченості і ковбаси, але в будні скибка хліба зі шматком сала чи з
сиром та цибулиною виглядала королівським частунком. Повсякденну вечерю
звичайного городянина становили залишки хліба, розмочені в молоці.
У минуле відходила
«манія прянощів»: їх вживали вже не так багато, як у Середні віки. Почасти це
пояснювалось появою нових овочевих культур - спаржі, шпинату, зеленого горошку,
цвітної капусти, помідорів, кабачків, кукурудзи й картоплі, почасти — зменшенням
використання несвіжого м'яса. До звичайного раціону європейця входили також
сири, яйця, вершкове масло, молоко, оливкова олія.
Майже половина року
припадала на пісні дні, причому у великий 40-денний піст м'ясо, яйця і птицю
можна було продавати лише хворим та євреям і тільки за умови пред'явлення
подвійного свідоцтва - від лікаря та священика. Тоді наставала черга дарів
моря. Свіжа, але особливо копчена, солена й сушена риба помітно доповнювала та
різноманітила стіл. Балтика і Північне море годували оселедцями, Атлантика -
тріскою, Середземномор'я - тунцем і сардинами. Але й вдалечині від моря води
річок, озер та штучних ставків давали чимало риби.
Тривалий час Європа
була обмежена в солодощах. Цукор спочатку вважали лікарським засобом і
продавали лише у крамницях аптекарів. У XVI ст. його отримували з цукрової
тростини, трудомістким і дорогим способом. Тому цукор залишався предметом
розкоші, хоча його споживання поступово зростало. В селянських домах цукрову
голову (великий шмат) підвішували над столом. До неї підносили склянку а
гарячим напоєм і чекали, поки туди під дією пару впадуть краплі цукру.
Пили переважно
натуральне виноградне вино. Справжніми народними напоями були пиво, а у
Північній Франції - сидр. До їх споживання спонукала не стільки любов до
хмільних напоїв, скільки погана якість води, особливо у містах.
З'явились особливі
келихи вількоммен (від нім. - ласкаво просимо). У них підносили вино почесному
гостю у момент його приходу. Хто не хотів пити, міг відкупитись монетою, яку
одразу ж прикріплювали до келиха. Цей звичай поширився переважно серед
ремісників. Кожний цех мав свій місткий вількоммен. Такі келихи, зазвичай
олов'яні, нерідко цінувались досить дорого, бо містили на собі безліч відкупних
монет. Як сам звичай, так і назва келиха швидко прижились в інших країнах.
Водопроводів
існувало мало. Використовували талий сніг, річкову та дощову воду. Особливо
небезпечно було пити воду з річок, оскільки в них виливали шкідливі відходи
фарбувального, дубильного та інших ремесел. Таку воду очищали, пропускаючи
через дрібний пісок, а потім продавали. Щодня на вулицях Парижа лунали крики 20
тис. водоносів, кожен з яких доставляв по 60 відер води у квартири
багатоповерхових будинків.
Завдяки Великим
географічним відкриттям у Європу проникли нові напої - шоколад, чай і кава.
Шоколад прийшов з Америки й одразу став улюбленим напоєм знаті, яка вживала
його гарячим, додаючи в густу рідину молоко та корицю для аромату. Йому
приписували лікувальні властивості, але й побоювались: у Франції противники
напою поширювали чутки, начебто у тих, хто вживає шоколад, народжуються чорні
діти.
Чай з далекого Китаю
привезли на початку XVII ст. голландці. Його подавали у тонких китайських
порцелянових чашках з чудовим розписом. Духмяний напій довго залишався
привілеєм знаті і лише з XVIII ст. увійшов у широкий вжиток.
Особливо до вподоби
припала кава, з якою європейці познайомились у мусульманських країнах. З XVII
ст. Париж буквально наповнили мандрівні торговці-вірмени у мальовничих
турецьких тюрбанах. Вони продавали гірку запашну каву з великих підносів, куди
ставили маленьку гарячу пічку, кавник і чашки. Для смаку напій посипали
цукровою пудрою. Невдовзі розчинили свої двері численні затишні кав'ярні, де за
чашкою кави зустрічались і вели нескінченні бесіди аристократи, політики й
митці. Повсюди на вулицях з'явилися жінки, які зі спеціальних бачків з
краниками та підігрівом продавали звичайним городянам розбавлену молоком гарячу
каву. Подібну картину можна було спостерігати в багатьох європейських країнах.
З XVI ст. у продаж надійшли міцні напої - горілка, ром, джин, лікери.
Запрацювали численні таверни, де за випивкою та закускою можна було
поспілкуватися з друзями, пограти в карти або кості. Нерідко такі таверни
ставали справжнім пристановищем для злочинців та шахраїв, особливо у бідняцьких
кварталах.
Правила пишного
застілля. XVI ст. внесло помітні зміни в європейську кухню. Почали звертати
увагу не лише на те, чим нагодувати гостей, а й як подати приготовлені страви,
як поводитися за столом.
На великих бенкетах
зазвичай подавали так звану «показну страву». Одну з них наприкінці XVI ст.
приготував нюрнберзький кондитер Ганс Шнайдер. З неїстівних матеріалів він
виготовив хитромудрі замки, башти, фігурки тварин та птиць, наповнив їх
паштетами. Всередині цієї величезної споруди кухар сховав справжніх кроликів і
білок, а також дрібних птахів. Коли в урочистий момент паштет відкрили, з нього
в різні боки розбіглася й розлетілася на потіху гостям уся живність.
3.3. Одяг і мода.
Європейська
мода відчула на собі вплив географічних
відкриттів. Застосування індійських барвників дозволило фарбувати тканини у
незвичайні кольори. Використання східних пахощів і прянощів, а також продукту
атлантичного промислу - китової амбри - відкрило широкі можливості для
створення нових парфумів і косметики. Вживання тютюну викликало попит на трубки
та табакерки, форма і вигляд яких змінювались відповідно до вимог моди.
Уже на світанку
Нового часу європейські країни встановили між собою більш-менш постійні торгові
та дипломатичні контакти: Європа почала жити єдиним життям. Виникла
загальноєвропейська мода, яку диктували найвпливовіші з політичної точки зору
держави. На межі XV— XVI ст. її законодавцями були італійці. На спідню сорочку
вони вдягали вузький костюм, а на нього - більш просторий верхній одяг.
Венеціанські модниці, аби виглядати вищими на зріст та стрункішими, взували
цокколі – туфлі -«копитця» на високій платформі. Таке взуття ускладнювало та
уповільнювало рух, але куди поспішати в місті, де все життя підпорядковане
повільній течії вод у каналах?
Серед жінок
поширився звичай ходити з непокритою головою. Тому вони приділяли велику увагу
зачіскам і головним прикрасам — діадемам, вінкам і сіткам. Ідеалом вважалися
блондинки з високим чолом. Не шкодуючи здоров'я, італійки вдягали спеціальні
капелюхи солани (вони не мали дна, а лише поля) і проводили цілі дні під
палючими променями сонця, щоб висвітлити волосся. Аби зробити лоб вищим,
волосся над ним голили.
У XVI ст. провідна
роль в європейській політиці перейшла до Іспанії. Моду теж диктували іспанці. Вони
створили чоловічий строгий костюм темних тонів із застебнутим наглухо комірцем.
За любов до чорного вбрання іспанців у інших країнах презирливо називали
«воронами». Щоправда, інколи про колір в одязі знаті можна було лише
здогадуватись, настільки рясно він був оздоблений коштовним камінням, золотою
та срібною ниткою. Для надання коротким штанам шаро-подібної форми їх
вистьобували ватою. З її допомогою, аби підкреслити значущість людини,
збільшували розмір плечей і навіть живота. Гострослови прозвали цю деталь одягу
«гусячим черевом». По всій Європі набули популярності короткі іспанські плащі
та маленька вузька борідка - еспаньйолка. Взувались іспанці у м'які вузькі туфлі,
прикрашені схожими на кігті розрізами, — так звані «вовчі лапи». Голову покривав
твердий капелюх з вузькими полями.
Жіноча іспанська
мода на довгі роки подарувала світові спідницю на жорсткому металевому каркасі.
Такий костюм важив чимало, і хода знатної дами набувала особливої величності.
Вбрання доповнювали сережки, каблучки, намиста і ланцюжки, а також віяло із
страусового пір'я та тонкий носовичок, оброблений вишуканим мереживом. Від
часів арабського панування жінки зберегли звичай при виході на вулицю накидати
на голову темне покривало. Згодом воно перетворилось на знамениту іспанську
мантилью з чорного мережива.
У XVI ст. іспанці
почали вирощувати завезену з Нового Світу картоплю. З неї навчились отримувати
крохмаль, який здійснив справжній переворот у європейській моді. Підкрохмалений
комірець ставав твердим, що дозволяло збільшувати його розміри. Невдовзі він
вже нагадував справжні «млинові жорна». Такий комірець тісно обхоплював шию,
тому голову доводилось тримати високо підведеною. Ця постава цілком відповідала
образу гордого аристократа-іспанця.
Щоб надати комірцю
жорсткої складчастої форми, його плоїли спеціальними щипцями, а потім обшивали
тонким візерунчастим мереживом. Ціна готового комірця була дуже високою. Аби
під час трапези не забруднити і не зіпсувати дорогу річ, наприкінці XVI ст.
згадали про давній винахід античності -виделку. Відтоді серед знаті стало
непристойним їсти руками.
З XVII ст. центр моди перемістився у Францію.
Взявши за основу іспанський костюм, французи підійшли до справи творчо. Вони
зробили вбрання більш вишуканим і яскравим, прикрасили його розсипом
коштовностей. Тоді ж набув популярності голландський стиль - капелюх з високою
тулією та відкладний комірець.
У XVI ст. навчилися
плести панчохи. Кишень ще не придумали, тому всі дрібниці тримали в гаманці,
прикріпленому ланцюжком до пояса.
Свідченням
заможності був одяг, оздоблений хутром. З XVII ст. серед знаті поширився звичай
спати в нічних сорочках, але в широкий вжиток спідня білизна ввійшла лише з
XVIII ст. Тільки після цього почали відступати захворювання шкіри.
Одяг простих людей
не був таким розкішним, хоча частина з них могла дозволити собі вбрання з
льону, тонкого сукна, шовку і прагнула, особливо у містах, дотримуватися моди.
Біднота носила одежу з грубого полотна, вигляд якої мало змінювався з плином
часу.
Цілі
армії кравців, шевців та капелюшників заробляли на хліб завдяки витівкам моди.
Зміна фасонів щоразу давала новий поштовх розвитку виробництва і торгівлі. Гонитва
за модою не була марною примхою, вона рухала суспільство вперед
Шановні
учні! Порівняйте моду розвинутого Середньовіччя та раннього Нового часу.
Перед
вами середньовічна мініатюра із зображенням святої Катерини
У
ХVI ст. модою захоплювалася королева
Англії Єлизавета I Тюдор
Пропонуємо
до Вашої уваги також чоловічу моду. Ось середньовічна мініатюра ХIII ст.
Перед
вами портрет французького короля Генріха III (мода другої половини XVI ст.)
IV. Домашнє завдання
1.
Опрацювати текст підручника
(параграфи 3 – 4, параграф 5)
2.
Усно відповісти на питання
до параграфів (с.41, с.51)
3.
Заповніть таблицю
Технічні вдосконалення
|
|
Середньовіччя
БУЛО
|
ранній Новий час
СТАЛО
|
4.
Творчий рівень – створити
автопортрет (намалювати, сфотографувати та переслати електронною поштою;
зробити фото колаж) за модою раннього Нового часу.
Відповіді надіслати на
електронну адресу до 1 жовтня 2014 р.
Електронна адреса: rybalka.mila@mail.ru
Немає коментарів:
Дописати коментар