Тема 1 «Україна на початку ХХ ст.».
Клас: 10-А, 10-Б Донецької
загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 14 (для учнів 10-Б кл. додається
інформаційна картка російською мовою)
Упорядник: Рибалка Л.Д., учитель
історії ДЗОШ № 14
Тема уроку № 5: Розвиток української культури на початку
ХХ ст. Освіта. Наука. Література.
Очікувані результати:
Шановні учні! На цьому уроці ми
маємо розглянути питання:
·
Освіта.
·
Наука. Видатні вчені.
·
Українські преса та видавництва.
·
Здобутки майстрів літератури
Після цього ви зможете:
·
Описувати основні явища і пам’ятки культури цього
періоду.
·
Характеризувати основні риси розвитку духовного
життя та надає їм власну оцінку.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
Література: Реєнт О., Малій О. Історія України: Рівень стандарту, академічний
рівень. 10 клас. - К.: Генеза, 2010. - 240 с.
Шановні учні! Вам
необхідно ознайомитися з матеріалом параграфу 8 цього підручника.
хід уроку
I.
Актуалізація знань учнів
з теми «Культура України другої половини ХІХ ст.» (курс «Історія України», 9-й
клас).
Культура – це сукупність досягнень людства. Якщо ми
говоримо про матеріальну культуру, то згадуємо про технічні винаходи, що
підвищують ефективність засобів виробництва; про удосконалення в організації
праці. Духовна культура пов’язана зі
здобутками людського розуму, живе емоціями та почуттями митців. Духовна
культура спирається на чотирьох китів: освіту, науку, літературу та мистецтво.
Згадаємо стан культури України у другій
половині ХІХ ст.
А. Освіта
У 1864 р. була проведена
реформа початкової освіти в українських землях у складі Російської імперії.
Шкільна реформа була проведена й у західноукраїнських землях у складі
Австро-Угорської імперії (1869 р.).
Шановні учні! Пропонуємо згадати
зміст та наслідки цих реформ:
А.1. Згідно з реформою
початкової освіти 1864 р. всі ______, _________, _________ Російської
імперії дістали одну назву початкових народних училищ. Вони були _____ та
____класні.
А.2. У більшості початкових народних училищ наприкінці
ХІХ ст. викладалися:
а) читання; д) письмо;
б) історія;
е) арифметика;
в) мистецтво співу і танцю; є) фізика;
г) Закон Божий; ж) культура мовлення.
Значний вплив на розвиток
початкової освіти мала діяльність громадських організацій
культурно-просвітницької спрямованості. Вони відкривали заклади позашкільної
освіти, організовували друк підручників:
А.3. Система позашкільної освіти для дорослих у
Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ ст. складалася:
а) з недільних шкіл; б) гімназій;
в) вечірніх шкіл; г) ліцеїв;
д) повторних класів.
А.4. Провідна роль у створенні недільних шкіл у
Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ ст. належала:
а) народникам; б)
народовцям;
в) громадівцям; г)
радикалам.
А.5. Заснування у Львові товариства «Просвіта» відбулося
у:
а) 1861 р. б) 1864 р. в) 1868 р. г) 1873 р.
Перевірте себе!
А.1. Згідно з реформою початкової
освіти 1864 р. початкові народні училища могли відкривати на свої кошти 1)
земства (земські); 2) церква (церковнопарафіяльні); 3) приватні особи.
Початкові народні училища були
одно- та двокласні.
А.2. У більшості початкових
народних училищ наприкінці ХІХ ст. викладалися:
а)
читання; г) Закон Божий; д) письмо; е) арифметика.
А.3. Система позашкільної освіти
для дорослих у Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ ст. складалася:
а) з недільних шкіл; в) вечірніх шкіл; д) повторних класів.
А.4. Провідна роль у створенні
недільних шкіл у Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ ст. належала:
в) громадівцям.
А.5. Заснування у Львові
товариства «Просвіта» відбулося у:
в) 1868 р.
Б. Наука.
Центрами розвитку науки у другій
половині ХІХ ст. були університети. За реформою 1865 р. університети Російської
імперії отримали автономію.
Б.1. Установіть послідовність, в якій були засновані
університети Наддніпрянської України:
… Заснування університету в
Києві.
…
Заснування університету в Харкові.
…
Заснування університету в Одесі.
Б.2. Коли був
заснований Чернівецький університет, другий після Львівського вищий навчальний
заклад на західноукраїнських землях у складі Австро-Угорської імперії:
а) 1859 р. б) 1867 р. в) 1875 р.
У другій половині ХІХ ст.
бурхливо розвивалися як природничі, так і гуманітарні науки.
Б.3. Співвіднесіть історичну особу з напрямком її
діяльності:
|
1) Д. Яворницький
|
А. Видатний історик та письменник, колишній
учасник Кирило-Мефодіївського братства
|
|
2) І. Мечников
|
Б. Історик, автор «Історії запорізьких козаків»
у 3-х томах
|
|
3) І. Пулюй
|
В. Видатний зоолог, анатом, автор теорії
утворення багатоклітинних організмів з одноклітинних
|
|
|
Г. Видатний фізик і електротехнік, крім того,
знавець давніх мов.
|
Б.4. Співвіднесіть
прізвища вчених другої половини ХІХ ст. з їхніми відкриттями:
|
1) М. Бенардос
|
А. Створив найекономніший паровоз
|
|
2) М. Гамалія
|
Б. Першим у світі почав викладати курс фізичної
хімії
|
|
3) М. Бекетов
|
В. Першим у світі застосував дугове
електрозварювання
|
|
|
Г. Зробив вагомий внесок у боротьбу з
туберкульозом.
|
Б.5. Структура Наукового товариства ім. Т. Шевченка
складалася із секцій:
а) філологічної; б)
театральної;
в) історико-філософської; г) музичної;
д)
математико-природничо-медичної.
Перевірте себе!
Б.1. Установіть послідовність, в
якій були засновані університети Наддніпрянської України:
№ 2. Заснування університету в
Києві (1834 р.).
№ 1 Заснування університету в
Харкові (1805 р.).
№ 3 Заснування університету в
Одесі (1865 р.).
Б.2. Коли був заснований
Чернівецький університет, другий після Львівського вищий навчальний заклад на
західноукраїнських землях у складі Австро-Угорської імперії: в) 1875 р.
Б.3. Співвіднесіть історичну
особу з напрямком її діяльності:
|
1) Д. Яворницький
|
Б. Історик, автор «Історії запорізьких козаків»
у 3-х томах
|
|
2) І. Мечников
|
В. Видатний зоолог, анатом, автор теорії
утворення багатоклітинних організмів з одноклітинних
|
|
3) І. Пулюй
|
Г. Видатний фізик і електротехнік, крім того,
знавець давніх мов.
|
Б.4. Співвіднесіть
прізвища вчених другої половини ХІХ ст. з їхніми відкриттями:
|
1) М. Бенардос
|
В. Першим у світі застосував дугове
електрозварювання
|
|
2) М. Гамалія
|
Г. Зробив вагомий внесок у боротьбу з
туберкульозом.
|
|
3) М. Бекетов
|
Б. Першим у світі почав викладати курс фізичної
хімії
|
Б.5. Структура Наукового
товариства ім. Т. Шевченка складалася із секцій:
а) філологічної; в) історико-філософської; д)
математико-природничо-медичної
В. Література
Друга половина ХІХ століття – це
доба панування в літературі реалістичного напряму. Прозаїчні та навіть поетичні
твори цього часу були позначені соціально-психологічними мотивами.
В.1. Зачинателем класичної соціально-побутової прози
вважається:
а) М. Вовчок; б) Ю. Федькович; в) І. Нечуй-Левицький.
В.2. З-під пера Марко Вовчок вийшли:
а) повість «Інститутка»; б) повість «Захар Беркут»;
в) збірка «Зів’яле листя»; г) комедія «За двома зайцями»
В.3. Автором прозаїчних творів «Микола Джеря» та
«Кайдашева сім’я» є: а)
П. Куліш; б) І.
Нечуй-Левицький; в) П. Мирний.
В.4. Виберіть твори І. Франка, що увійшли до скарбниці
вітчизняної та світової літератури кінця ХІХ ст.:
а) «Зів’яле листя» б) «Захар Беркут»
в) «Досвітні вогні» г) «Напис на руїні»
В.5. Виберіть біографічні факти щодо життя та творчості
І. Франка:
а) за батьком був селянського
походження;
б) видавав журнал «Громадський
друг»;
в) автор драми-феєрії «Лісова
пісня»;
г) лідер радикалів;
д) голова УСДП.
Перевірте себе!
В.1. Зачинателем класичної
соціально-побутової прози вважається:
в) І. Нечуй-Левицький.
В.2. З-під пера Марко Вовчок
вийшли:
а) повість «Інститутка»
В.3. Автором прозаїчних творів
«Микола Джеря» та «Кайдашева сім’я» є:
б) І. Нечуй-Левицький.
В.4. Виберіть твори І. Франка, що
увійшли до скарбниці вітчизняної та світової літератури кінця ХІХ ст.:
а) «Зів’яле листя» б) «Захар Беркут»
В.5. Виберіть біографічні факти
щодо життя та творчості І. Франка:
а) за батьком був селянського
походження;
б) видавав журнал «Громадський
друг»;
г) лідер радикалів.
ІІ. Повідомлення теми, дидактичної мети уроку. Мотивація
навчальної діяльності
Шановні учні! Своєрідним епіграфом до цього уроку, де розглядається
пам’ятки літератури початку ХХ ст., можуть стати вірші Івана Франка та Лесі
Українки, що наведені нижче. Авжеж, це мій вибір, мої особисті уподобання.
Але одного разу я прочитала в
Інтернеті коментар до віршу «Тричі мені являлася любов» зі збірки «Зів’яле
листя» І. Франка: «Занадто великий. Важко вивчити». Ймовірно, на відміну від
поета, щасливий автор коментарю зіштовхнувся лише з першою любов’ю, а не з
другою або третьою. А які асоціації
виникають у вас під впливом цих віршів?
|
Тричі мені являлася любов.
Одна несміла, як лілея біла,
З зітхання й мрій уткана, ізо снов
Сріблястих, мов метелик, підлетіла.
Купав її в рожевих блисках май,
На пурпуровій хмарі вранці сіла
І бачила довкола рай і рай!
Вона була невинна, як дитина,
Пахуча, як розцвілий свіжо гай.
Явилась друга — гордая княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха та сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня.
Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:
«Мені не жить, тож най умру одна!»
І мовчки щезла там, де вічно темно.
Явилась третя — женщина чи звір?
Глядиш на неї — і очам приємно,
Впивається її красою зір.
То разом страх бере, душа холоне
І сила розпливається в простір.
…І дивні іскри починають грати
В її очах — такі яркі, страшні,
Жагою повні, що аж серце стине.
І разом щось таке в них там на дні
Ворушиться солодке, мелодійне,
Що забуваю рани, біль і страх,
В марі тій бачу рай, добро єдине.
І дармо дух мій, мов у сіті птах,
Тріпочеться! Я чую, ясно чую,
Як стелиться мені в безодню шлях
І як я ним у пітьму помандрую.
Іван Франко, 1896 р.
|
Ти хотів би квіток на
дорозі моїй?
Нащо сипати їх попід
ноги?
Хай живуть вони в ніжній
красі чарівній, –
я сама їх знайду край
дороги.
До маленьких, низеньких сама нахилюсь,
до високих очима докину,
обережно та ніжно лицем притулюсь,
стрівши в білім убранні тернину.
Будуть шарпати одіж суворі гілки
і скривавлять колючками руки,
та гілкам не поможуть лагідні квітки,
ні, вони надгородять за муки.
Та й за віщо б ті квіти карали мене,
я ж не буду їх рвати руками,
ні під ноги топтати, мов зілля дрібне,
тільки злегка торкнуся устами.
Не плямив поцілунок мій
зроду квіток,
чи то пишні були
туберози, чи квітки,
що зродив найпростіший
садок,
чи до краю вразливі
мімози.
Леся Українка, 1902 р.
|
На уроках історії ми багато
говорили про економіку та політику. Але крім гонитви за багатством та жадоби
влади є ще поштовхи серця, мрії про любов. І ці вірші про кохання – теж обличчя
України початку ХХ ст.
ІІІ. Ознайомлення з новим навчальним матеріалом.
3.1.Освіта в українських землях на початку
ХХ ст.
Шановні учні! Уважно прочитайте текст
підручника (пункт 1 параграфу 8).
«Упродовж 1897–1911 рр. зросла
кількість початкових шкіл. Було впроваджено новий тип народних шкіл, вищих
початкових училищ з чотирирічним терміном навчання. На 1 січня 1916 р. в
Україні діяло понад 300 таких закладів. Зростання потреби в письменних людях і
фахівцях спричинило розширення мережі середніх навчальних закладів. У 1914–1915
рр. в Україні діяло 26 тис. загальноосвітніх шкіл, в яких навчалося 2,6 млн.
учнів, і понад 60 професійно-технічних училищ, де здобували освіту й ремесло
близько 5 тис. осіб. Проте майже 70 % населення не вміло читати й писати.
Подібною була ситуація з вищою
освітою. На всій території України не було жодного вузу з українською мовою
викладання, а в царській Росії – навіть жодної української школи на державному
утриманні.
Революція 1905–1907 рр. примусила
уряд відчинити університетські двері для вихідців з нижчих станів. Так, у
Харківському університеті в 1908 р. навчалося майже 4300 студентів, з яких дітей дворян, чиновників,
духовенства, купецтва – понад 2400, дітей міщан, майстрових, селян – більше як
1400.
У 1910 р. студенти нижчих станів
у Київському університеті становили 36 %, у Новоросійському – 41,7 %. Це були,
зазвичай, діти міських та сільських підприємців. Робітникам і селянам доступ до
університетів залишався практично закритим.
До позитивних змін у системі
освіти можна віднести розширення мережі спеціальних навчальних закладів
(ремісничих, гірничих, комерційних та інших), а також інститутів (серед них – 8
учительських).
Складним був стан освіти на
західноукраїнських землях. Власті насаджували школи з німецькою і польською
мовами викладання. На Галичині з 49 середніх шкіл лише в чотирьох навчання
велося українською мовою. На Буковині діяла всього одна українська гімназія. А
в Закарпатті українських навчальних закладів не було взагалі.
Унаслідок тривалої боротьби за
національну школу галицькі й буковинські українці напередодні Першої світової
війни домоглися відчутних успіхів. У Галичині – у Львові, Перемишлі, Коломиї,
Тернополі, Станіславі – функціонувало 6 українських державних гімназій. У них,
а також у 2510 народних школах українською мовою навчалося 440 тис. дітей. На
Буковині в 1911 р. було 216 українських народних шкіл (40 тис. учнів та 800
учителів). Діяли україномовні державна гімназія та семінарія для дівчат. Таким
чином, прискорення соціально-економічного розвитку західноукраїнських земель на
початку ХХ ст. та подальша політизація національного руху зумовили збільшення
кількості освітніх закладів, значно розширюючи можливості регіону щодо
підвищення культурно-освітнього рівня».
Знайдіть відповіді на
питання та заповніть таблицю:
1.
Який відсоток населення Наддніпрянської України був
писемним на початку ХХ ст.?
2.
Які види навчальних закладів давали освіту населенню
Наддніпрянської України на початку ХХ ст.?
3.
Яка подія суспільного життя на початку ХХ ст. сприяла
демократизації освіти в Російській імперії?
4.
Який приватний навчальний заклад на початку ХХ ст.
підготував плеяду українських митців? Назвіть деяких з них.
|
|
Ступені освіти
|
||
|
Початкова освіта
|
Середня освіта
|
Вища освіта
|
|
|
1. Види навчальних закладів
|
|
|
|
|
2. Доступ до освіти представників певних верств
|
|
|
|
Перевірте себе!
1. Відсоток
писемного населення у Російській імперії, до складу якої входили землі
Наддніпрянської України, – 30 %.
2. Види навчальних
закладів:
2.1. Початкова освіта. На 1 січня
1915 р. в Україні діяло 21 104 початкових школи, що було майже вдвічі більше,
ніж у 1897 р. (13 424 початкові школи). У них навчалося понад 1,5 млн. учнів (у
1897 р. - 703 670 учнів). 57,4 % шкіл були підпорядковані Міністерству народної
освіти, 42,1 % — церковному відомству, 38,9 % від загальної кількості усіх
початкових шкіл становили земські школи.
В однокласних початкових училищах
учні вивчали закон Божий, церковнослов'янську грамоту, російську мову
(граматика, письмо, читання), арифметику, співи. При вивченні російської мови
мало місце пояснювальне читання, на якому учні одержували елементарні відомості
з історії, географії та природознавства.
У двокласних училищах вивчалися географія з короткими відомостями про
явища природи, креслення і малювання. Крім елементарної грамоти, учні
ознайомлювалися з синтаксисом, мало місце літературне читання.
У 1912 р. були створені вищі початкові училища, які стали
наступним ступенем після елементарної школи. Термін навчання в них виріс до 5-6
років.
2.2. Середня освіта. Середня
школа в Україні була недосконалою. Всього в 1914-1915 р. діяло 117 чоловічих,
232 жіночі гімназії, 42 реальних і 63 комерційні училища. У них відповідно навчалося 36 817, 60 292, 12
187 та 19 639 учнів.
Як і раніше, класична середня освіта
в гімназіях (термін навчання - 7 років) вважалася найпрестижнішою, оскільки
давала можливість поступити до університетів. В її основі лежали гуманітарні
науки, зокрема, латинь та грецька мова. Але на початку ХХ ст. організація
освіти в гімназіях викликала все більше критики з боку держави і суспільства.
Громадські діячі були незадоволені тим, що через вступні екзамени та високу
плату за навчання класична середня освіта була майже недоступною для дітей з
нижчих станів. Окремі державні діячі розуміли, що модернізація суспільства
потребує знавців природничих наук, а не латині та грецької мови.
Математика та природничі науки
вивчалися у реальних училищах, випускники яких могли продовжити навчання у
технічних інститутах. Але ці навчальні заклади вважалися менш престижними, ніж
гімназії та університети.
У зв’язку з цим була створена
комісія з усунення недоліків середньої освіти (1899–1900), яка висунула
пропозиції: зберегти гімназії а реальні училища, але скоротити осяг вивчення в
гімназії латинської та грецької мов; підвищити статус реальних училищ; полегшити
перехід учнів з гімназії до реального училища і навпаки.
Середню освіту давали також
кадетські корпуси (схожі на сучасні військові ліцеї), комерційні училища та
середньотехнічні училища для хлопчиків (ремісничі та нижчі технічні училища).
Професійне і технічне навчання стало важливим нововведенням в систему середньої
освіти.
2.3. Вища освіта. На початок 1917 р. на всій
території України, що входила до складу Російської імперії, діяли 27 вищих навчальних закладів, у яких
навчалося 35,2 тис. студентів. Серед них було три університети — у
Харкові, Києві, Одесі; три технічних
інститути — Київський політехнічний, технологічний у Харкові та
Катеринославський гірничий. Діяли Харківський ветеринарний інститут, Київський
і Харківський комерційні інститути, Київська й Одеська консерваторії, сім вищих
жіночих курсів, Ніжинський історико-філологічний інститут.
Вища освіта Російської імперії
відчувала на себе всі зміни внутрішньополітичного курсу правлячих кіл
Російської імперії. На початку ХХ ст. була зменшена стипендія, майже повністю
ліквідована автономія університетів. Це викликало студентські заворушення. Під
впливом революції 1905-1907 рр. були прийняті Тимчасові правила, за якими
студенти і університети отримали певні права а свободи. Але поразка революції
привела до ще більших заборон (1908 р.) Протести студентів жорстко
переслідувалися, проводилися масові арешти.
3. Революція 1905-107 рр. привела до значних перемін в
організації шкільної освіти. Ліберальні партії та громадські організації
педагогічної спрямованості, що були створені під час революції, багато зробили
для створення широкої програми демократичних реформ школи. Програма була
прийнята на з’їздах по народній освіті у 1908-1913 рр. Вона передбачала
збільшення державних асигнувань на школи, посилення ролі місцевого
самоврядування; рівність чоловічої та жіночої освіти; встановлення наступності
між початковою, середньою та вищої освітою. Висувалася вимога зробити початкову освіту обов’язковою
та безоплатною.
Державна дума – представницький
орган, якому за Маніфестом Миколи ІІ від 17 жовтня 1905 р. надавалися
законодавчі функції, - також не одноразово зверталася до проблем освіти. У 1906
р. I Державна дума прийняла законопроект про введення протягом 10 років
обов’язкової початкової освіти. Але цей законопроект був відхилений Державною радою.
У 1907 р. II Державна дума також не
зуміла провести проект про введення обов’язкової початкової освіти, адже
недостатніми виявилися кошти, які на це виділила держава. III Державна дума
прийняла законопроект 1911 р., який передбачав розробку навчальних програм
міськими думами та земствами з
урахуванням регіональних особливостей, зростання впливу органів місцевого
самоврядування. Законопроект викликав обурення релігійних діячів та
прихильників церковнопарафіяльних шкіл.
4. Найвідоміший приватний середній навчальний заклад почату
ХХ ст. - колегія імені Павла Ґалаґана,
яка функціонувала в Києві з 1871 по 1920 pp., y навчальному процесі домінували
народні духовні традиції. За рівнем науковості викладання, інтелігентності,
вихованості випускників сучасники прирівнювали цей заклад до Царськосельського
ліцею, Оксфордського та Кембриджського коледжів. Колегія виховала справжню
плеяду вчених, діячів культури і освіти, серед них президент АН України В.
Липський, академіки А. Кримський, Н. Котляревський, В. Грабар, К. Костюк, М.
Максименко, письменники М. Драй-Хмара, П. Филипович, художники М. Пимоненко, М.
Мурашко та багато інших.
Запишіть до зошитів:
|
|
Ступені освіти
|
||
|
Початкова освіта
|
Середня освіта
|
Вища освіта
|
|
|
1. Види навчальних закладів
|
1) одно- та двокласні початкові училища;
2) вищі початкові училища
|
1) класичні гімназії;
2) реальні та комерційні училища
|
1) університети;
2) технічні інститути
|
|
2. Доступ до освіти представників певних верств
|
Селяни.
Наймані робітники
|
1)
дворяни,
чиновники, духовенство – переважно гімназії (класична гуманітарна освіта)
2)
підприємці
– переважно реальні училища (природничі науки)
Через вступні екзамени та високу плату за навчання вступ представників
нижчих станів до навч.закладів обмежений
|
1) дворяни, чиновники, духовенство, купецтво (біля 41 %);
2) нижчі стани: міщани, майстрові, заможні селяни (біля 36 %) Через
платню за навчання робітникам і бідним селянам доступ до університетів залишався
закритим.
|
3.2. Наукові досягнення початку ХХ ст.
Шановні учні! Уважно прочитайте
текст п.2 параграфу 8 підручника:
«Справжньою подією в культурному
і науковому житті України став вихід у 1907–1909 рр. чотиритомного словника
української мови Б. Грінченка. Упродовж 1905–1908 рр. вийшов друком тритомник
А. Кримського «Українська граматика». В. Гнатюк підготував і видрукував 6 томів
«Етнографічного збірника» і «Матеріали для української етнології».
Плідно працювали у цей час
українські історики. У Петербурзі 1908 р. вийшла перша історична праця
українською мовою – «Історія України-Руси» М. Аркаса. М. Грушевський там же
видав російською «Нарис історії українського народу» (1904), україномовну
«Ілюстровану історію України» (1911). Російською мовою надруковано написану ще
у 90-ті роки XIX ст. «Историю украинского народа» О. Єфименко (1906). Вона
стала першою жінкою – доктором історичних наук у Російській імперії. Минулому
Слобідської України присвячені ґрунтовні праці Д. Багалія «История города
Харькова» та «Історія Слобідської України». Відкриттями світового значення
увінчалися пошуки археолога В. Хвойки у Києві, Трипіллі, Середньому
Подніпров’ї. На той час уже був відомий науковій громадськості – Дмитро
Іванович Яворницький, автор 3-томної праці «Історія запорізьких козаків». Він
продовжував займатися історією запорізьких козаків, створив унікальну колекцію
матеріальних пам’яток із Запоріжжя і Південної України.
Досліджував історію країн Європи
Іван Васильович Лучицький (1845–1918) – відомий учений, один із представників
російсько-української школи, знаної своїми дослідженнями аграрних відносин у
Франції перехідної доби від Середньовіччя до капіталізму.
У Львівському університеті
зусиллями С. Рудницького закладено фундамент нового наукового напряму –
географічного українознавства.
У вузах Праги проводили досліди
фізик зі світовим ім’ям І. Пулюй та хімік І. Горбачевський. Останній, професор
Празького університету, видав 4-томний курс лікарської хімії чеською мовою,
курс хімії українською мовою. Прорив учених України в біології дозволив
створити в Києві у 1898 р. Бактеріологічний інститут, де продуктивно працювали
фізіолог В. Бец, гістологи О. Івакін, Ф. Ломинський та інші вчені.
Вагомий внесок у світову науку
зробили українські вчені-природознавці: Д. Заболотний розробив методи боротьби
з чумою, В. Вернадський обґрунтував цілісність Всесвіту, доводив пріоритет
загальнолюдських цінностей над усіма іншими.
Новий напрям в економічній науці
розробляв М. Туган-Барановський, автор праць «Соціальні основи кооперації»,
«Основи політичної економії».
На початку XX ст. Україна вийшла
на передові рубежі у розвитку повітроплавання. Д. Григорович сконструював
перший у світі гідролітак, І. Сікорський – багатомоторний літак.
1908 р. в Одесі відкрито перший
аероклуб. П. Нестеров розробив теорію та прийоми вищого пілотажу, першим у
світі виконав «мертву петлю», що згодом дістала назву «петля Нестерова».
Автори підручника пропонують вам
ознайомитися з біографією І.
Сікорського.
Ігор Сікорський (1889–1972) - віаконструктор,
підприємець. Народився у Києві в родині професора Університету Св. Володимира. Професор
Іван Сікорський заснував перший у світі Інститут дитячої психології. У Ігоря
рано виявилися визначні технічні здібності. Зі студентських років юнак
захопився конструюванням літальних апаратів. Творчий підхід до роботи і
виняткова працездатність І. Сікорського дали змогу сконструювати літак С-6 з
двигуном потужністю 100 кінських сил та кабіною для трьох пасажирів. У грудні 1911 р. на ньому було встановлено
світовий рекорд швидкості – 111 км/год. Наступний етап діяльності талановитого
конструктора пов’язаний з переходом до важкого літакобудування. Навесні 1913 р.
з’явився принципово новий літак – біплан «Руський витязь», який за своїми
параметрами значно перевершував усі відомі на той час літальні апарати, маючи
чотири двигуни, закриту пілотську кабіну і зручний салон для перевезення пасажирів.
Інтенсивно працюючи, реалізуючи творчі задуми, І. Сікорський невдовзі створив
ще один могутній літак – «Ілля
Муромець», який у грудні 1913 р. встановив світовий рекорд вантажопідйомності.
Внаслідок революційних подій 1917 р. емігрував до США.
Виходець із України уславив своє
ім’я як один з найвідоміших авіаконструкторів світу.
В свою чергу ми пропонуємо вам
стислі біографії Данила Заболотного,
українського епідеміолога, мікробіолога,
та Дмитра Яворницького, який
натхненно відтворив історію низового запорізького козацтва (дивись додатки до
уроку).
Знайдіть відповіді на
питання та заповніть таблицю:
1. Хто очолив Українське
наукове товариство? Де і коли воно виникло?
2. Назвіть імена відомих
українських істориків початку ХХ ст.
3. Який український учений
на початку ХХ ст. розробляв засоби боротьби з епідеміями чуми та холери?
4. Хто був першим в Україні
винахідником «рентгенівської трубки» і співзасновником вітчизняної
рентгенології?
5. Заповніть таблицю
«Розвиток природничих наук в Україні на початку ХХ ст.»
|
Галузь природничих наук
|
Ім’я вченого
|
Його напрацювання
|
|
Біологія, епідеміологія
|
|
|
|
Хімія, біохімія, гігієна епідеміологія
|
|
|
|
Фізика, рентгенологія
|
|
|
|
Мінералогія, екологія, космос
|
|
|
Перевірте себе:
1.
Українське наукове
товариство було засноване у 1907 р.
у Києві з ініціативи та під головуванням професора Михайла Грушевського. За
зразком Наукового Товариства імені Шевченка у Львові воно мало секції:
історичну, філологічну, природничо-технічну; медичну і статистичну комісії. У
Товаристві співпрацювали багато українських вчених як із Наддніпрянської
України, так і з Галичини. Товариство видавало праці вчених у «Записках Українського
Наукового Товариства» (1908–1918, 18 томів; редактор М. Грушевський, В. Перетц,
М. Василенко).
2.
Відомі українські
історики початку ХХ ст.:
- Михайло
Грушевський (1866-1934) – випускник Київського університету (1890 р.), який
за порадою вчителя – Володимира Антоновича – був запрошений очолити кафедру
історії України Львівського університету. У 1897 р. очолив Наукове Товариство
ім. Т. Шевченка. За його ініціативою у 1907 р. було створено Українське наукове
товариство у Києві. В працях «Історія України – Русі» (10 т., 1-й том вийшов у
1898 р.), «Ілюстрована історія України» доводив, що український народ мав
власну державність за часів Київської Русі, Галицько-Волинського князівства,
Литовсько-Руської держави, Гетьманщини.
- Микола
Аркас (1853 - 1909) — український історик, а також письменник, композитор.
Був одним із засновників «Просвіти» в Миколаєві. Навчався на
фізико-математичному факультеті Новоросійського університету в Одесі та за
родинною традицією служив у морському відомстві в Миколаєві. У вільний від
служби час віддавався улюбленій справі - збиранню і запису народних мелодій і
вивченню історії України. Захоплювався мистецтвом кобзарів і бандуристів, яких
запрошував до Миколаєва з усієї України. У 1908 р. видав у Петербурзі «Історію
України-Русі» українською мовою.
- Олександра
Єфименко (1848 – 1918) - український історик і етнограф, перша жінка, що
одержала ступеня російського доктора історії, протягом 1907–1917 рр. Викладала
історію на Бестужевських жіночих курсах у Петербурзі. Наукові праці О. Єфименко
присвячені соціально-економічному устрою України XVII—XVIII ст. Особливе місце
серед займає «Історія українського народу», в якій висвітлюється історичний
процес в Україні з найдавніших часів до XIX ст.
- Вікентій
Хвойка (1850-1914) – археолог чеського походження, у 1893 р. відкрив давню
землеробську культуру під час розкопок у с. Трипілля Київської губернії; під
час розкопок 1908 р. на Старокиївській горі знайшов залишки язичницького капища
(кінець V ст.). Один із засновників Київського Міського музею старожитностей та
мистецтв (зараз Національний музей історії України), з 1904 р. – зав.
археологічним відділом цього музею.
- Дмитро
Яворницький – див. додатки.
3. Український учений, який
на початку ХХ ст. розробляв засоби боротьби з епідеміями чуми та холери, - Данило Заболотний.
4. Першим в Україні
винахідником «рентгенівської трубки» і співзасновником вітчизняної рентгенології
був Іван Пулюй.
5.
Заповніть таблицю «Розвиток природничих наук в Україні на
початку ХХ ст.»
|
Галузь природничих наук
|
Ім’я вченого
|
Його напрацювання
|
|
Біологія, епідеміологія
|
Д. Заболотний
|
Розробка методів боротьби з чумою
|
|
Хімія, біохімія, гігієна епідеміологія
|
І. Горбачевський
|
Створення медичної хімії, розробка української
хімічної термінології
|
|
Фізика, рентгенологія
|
І. Пулюй
|
Дослідження процесів у газорозрядних трубках,
зокрема катодних променів і рентгенівських променів
|
|
Мінералогія, екологія, космос
|
В. Вернадський
|
Дослідження хімічного складу земної кори,
атмосфери, гідросфери, міграції хімічних елементів у земній корі, ролі і
значенню радіоактивних елементів в її еволюції.
|
3.3. Розвиток літератури на початку ХХ ст.
Шановні учні! Уважно прочитайте
пункт 3 параграфу 8 підручника:
«Українська література чутливо
реагувала на події у світі. Демократичним пафосом та патріотичними ідеалами
пройнята поезія Олександра Олеся (справжнє ім’я – О. Кандиба), який упродовж
1907–1917 рр. видав чотири збірки віршів. У поезіях, написаних на Батьківщині,
а згодом і за кордоном, поет переймався тяжкими випробуваннями, що випали на долю
народу, висловлював надію на світле майбутнє, збудоване на гуманістичних
засадах.
Жвавий інтерес викликав цикл
віршів М. Чернявського. Твори, в яких поет засуджував антиукраїнську політику
самодержавства й угодовську позицію українського панства, перегукувалися із
поезіями Лесі Українки.
Поетеса залишилася
митцем-громадянином, гостро реагуючи на явища навколишнього життя («Пісні про
волю», «Казка про Охачудотвора»), талановито висвітлювала загальнолюдські, філософські,
релігійні й історичні теми («На руїнах», «Камінний господар», «У пущі», «Бояриня»).
Водночас вона була тонким, проникливим ліриком («Лісова пісня»).
Видатним українським прозаїком
був М. Коцюбинський. Вихований на кращих зразках творчості Панаса Мирного та І.
Нечуя-Левицького, він відточував свій
талант під впливом новітніх європейських літературних стилів («Fata morgana»,
«Тіні забутих предків», «Сміх», «Intermezzo»).
Одним із перших відтворив з
демократичних позицій революційні події в Україні початку XX ст. Г. Хоткевич.
Він яскраво показав прагнення українського народу до свободи, соціального і
національного визволення (драматичні твори «Лихоліття», «Вони», «На залізниці»,
цикли оповідань і нарисів). Письменник майстерно змалював історичне минуле
Гуцульщини (повісті «Камінна душа», «Довбуш», збірка новел «Гірські акварелі»
тощо).
На початку XX ст. величезну
популярність як письменник мав В. Винниченко. 1902–1906 рр. було видано його
твори «Голота», «Солдатики», «Голод», «Малорос-європеєць» та ін.
Наростання соціальної активності
під час революції 1905–1907 рр. не оминув у своїх творах І. Франко. Про це
свідчать написані тоді казка «Будяки», поема «Мойсей», вірші «Сійте більше»,
«Блаженний муж», вольні вірші, статті «Сухий пень», «Одвертий лист до
галицько-української молодіжі», «Щирість тону і щирість переконань», «Нова
історія російської літератури» та ін. Вони сповнені віри в перемогу
українського народу, в торжество історичної справедливості».
Шановні учні! Автори підручника
зосереджують вашу увагу на творчості:
-
Івана Франка:
«Завдяки його (І. Франка) багатогранній діяльності
літературне та філософське осмислення знайшло своє втілення у визвольному
прагненні українського народу, було визначено місце української літератури
серед інших літератур слов’янства і світу, запропоновано самобутнє вирішення
важливих суспільних, етико-філософських проблем, створено естетичні цінності,
що підіймали українську літературу на світовій рівень».
-
Володимира Винниченка:
«Для драматургії початку ХХ ст.
велике значення мали твори В. Винниченка («Дисгармонія», «Великий Молох»).
Висока культура белетризування, актуальна проблематика, імпресіоністична манера
змалювання внутрішніх переживань героїв – усе це вабило і читачів, і глядачів.
«Кого у нас читають? Винниченка. Про кого скрізь йдуть розмови, як тільки річ
торкається літератури? Винниченка. Кого купують? Знов Винниченка», - зазначав у
1909 р. М. Коцюбинський. Винниченку належить 23 п’єси. Першу («Дисгармонії»)
він написав у 1906 р. Український театр у цей час переживав стагнацію,
залишаючись етнографічним, романтично-сентиментальним, водевільно-розважальним.
Саме з драматургією В. Винниченка передові театральні сили пов’язували надію на
вихід українського театру на європейську сцену».
Ольга Кобилянська (1863–1942) - письменниця,
громадська діячка. Народилася в м. Гурі-Гуморі на Буковині (тепер Румунія) в
багатодітній сім’ї дрібного урядовця. Навчалася в німецькій школі, а вже
відомою письменницею відвідувала як вільна слухачка Чернівецький університет.
Писати почала німецькою мовою, цікавилася ідеями Ніцше. Значною подією в житті
юної О. Кобилянської було знайомство у 1881 р. з С. Окуневською та Н.
Кобринською, високоосвіченими на той час жінками, активними учасницями жіночого
руху в Галичині. О. Кобилянська була однією з ініціаторок створення у 1894 р.
Товариства руських жінок на Буковині. Згодом ідеї емансипації жінок яскраво
виявилися в творчості письменниці. Перший художній твір О. Кобилянської був
надрукований лише у 1894 р. Цьому передували майже п’ятнадцять років
літературних спроб, сумнівів у правильності обраного шляху. Протягом 1898–1899
рр. О. Кобилянська побувала в Києві, Каневі, Гадячі, познайомилася з багатьма
видатними діячами української культури, налагодила творчі контакти з І.
Франком, В. Стефаником, М. Коцюбинським. Знайомство з Лесею Українкою переросло
в багаторічну щиру дружбу. Розквіт художнього таланту О. Кобилянської
знаменувала глибоко психологічна повість «Земля» (1902), основна проблема якої
– влада землі – розкрита через драму братовбивства. В творах «Людина», «Він і
вона», «Царівна», «Що я любив», «Некультурна», «Покора» О. Кобилянська порушує
проблеми жіночої емансипації, формує культ сильної жіночої особистості,
«аристократичного характеру». В українській літературі кінця XIX – початку XX
ст. О. Кобилянська є постаттю яскравою і самобутньою. Творча спадщина
письменниці, однієї з найвизначніших представниць нового
соціально-психологічного напряму в вітчизняній прозі, увійшла до духовної
скарбниці українського народу.
Шановні учні! Ми пропонуємо вам
також ознайомитися з біографією Михайла
Коцюбинського (див. додатки). Адже саме цей український письменник одним з
перших заговорив про необхідність модернізувати українську літературу, почав
відходити від реалізму в літературі.
Знайдіть відповіді на
питання та заповніть таблицю:
1.
Визначте основні тенденції розвитку української
літератури на початку ХХ ст. та порівняйте їх зі світовими.
2.
Хто з українських письменниць на початку ХХ ст.
зверталась у своїх творах до теми жінки та її емансипації в суспільстві?
3.
Кого з українських письменників літературознавці
називають «імпресіоністом в літературі»?
4.
Назвіть найпопулярніших поетів початку ХХ ст. Які їх
вірші ви знаєте?
5.
Заповніть таблицю «Основні теми української літератури на
початку ХХ ст.»
|
Автор
|
Твори
|
Загальна тематика творів
|
|
Іван Франко
|
|
|
|
Леся Українка
|
|
|
|
Ольга Кобилянська
|
|
|
|
|
|
|
|
Володимир Винниченко
|
|
|
Перевірте себе!
1. На початку ХХ ст. відбуваються
великі зрушення в світовій літературі. Під впливом
філософських ідей (Шопенгауер, Ніцше) “померли всі боги, залишилась одна
людина” особистість стає центром художнього твору і уособлює у собі цілий світ,
який є високодуховним, але одночасно сповненим протиріч. Поряд з представниками критичного
реалізму та романтизму, що продовжували традиції ХІХ ст., з’являються нові
імена та школи. Символом цієї доби стає мистецтво декаденсу та його
основні напрямки: модернізм і генетично пов’язаний із ним авангардизм. В основі
декадентства лежало твердження, що цивілізація вичерпала себе і вступила в
стадію спаду і згасання. Основні риси декадансу:
1)
відмова від громадянського у
мистецтві;
2)
культ краси як вищої цінності;
3)
містицизм, віра в надприродні
сили;
4)
індивідуалізм;
5)
відмова від моралі буржуазного
суспільства.
Риси
декаденсу найбільш чітко виявилися у французькому символізмі (в поезії П.Верлена)
і у творчості натуралістів (Е. Золя).
Молоде покоління українських
письменників, розквіт творчості яких припадає на кінець ХІХ — початок ХХ ст., також
усвідомлювало обмеженість критичного реалізму, необхідність змін, відходу від
традиційних проблем і форм їх зображення. Визрівали протест проти вузького
просвітянства, «грубого реалізму», бажання якось наблизитися до новітніх течій
європейської літератури, зруйнувати стереотипи і нормативи реалістичного
побутописання. На противагу реалізмові українські митці - модерністи відстоювали
пріоритет індивідуального над колективним, права особистості, а не абстрактні
інтереси суспільства, у жертву яким приносилися особисті пориви.
Уперше слово «модернізм» у
значенні художнього напряму вжила Леся Українка в доповіді, виголошеній
наприкінці 1899 р. в Київському науковому товаристві.
Традиційно вважається, що
зачинателем українського модернізму був Микола Вороний. Готуючи в 1901 р. альманах
«З-над хмар і долин» (вийшов у 1903 р.), М. Вороний опублікував у «Літературно-науковому
віснику» відкритий лист до українських письменників, в якому закликав надсилати
твори, в яких були б «усунуті набік різні заспівані тенденції та вимушені
моралі», де було б «хоч трошки філософії, де хоч клаптик яснів би … блакитного
неба».
Модернізм — загальна назва літературних
напрямів та шкіл ХХ ст., яким притаманні формотворчість, експериментаторство,
тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість. Визначальні риси
модернізму:
·
новизна та антитрадиціоналізм (хоча модерністи ніколи не
поривають із літературною традицією цілком);
·
зосередження на «Я» автора, героя, читача;
·
психологізм, увага до внутрішньої боротьби роздвоєного
людського «Я»;
·
використання символу як засобу пізнання й відтворення
світу;
·
ліризм (навіть у прозі, драматургії, публіцистиці);
·
естетизм.
2.
Українська письменниця, яка на початку ХХ ст. зверталась
у своїх творах до теми жінки та її емансипації в суспільстві, - це Ольга
Кобилянська, (1863–1942), письменниця, громадська діячка, чия
творчість пов’язана з Буковиною. У творах «Людина», «Він і вона», «Царівна»,
«Що я любив», «Некультурна», «Покора» О. Кобилянська порушує проблеми жіночої
емансипації, формує культ сильної жіночої особистості, «аристократичного
характеру». Приймаючи участь у громадської діяльності, О. Кобилянська була
однією з ініціаторок створення у 1894 р. Товариства руських жінок на Буковині.
3)
«Імпресіоністом в літературі» літературознавці називають
Михайла Коцюбинського.
Михайло Коцюбинський ( 1864 – 1913) –
український прозаїк, драматург, чиє життя було пов’язано з Поділлям (народився
на Вінниччині) та Чернігівщиною (написав
найвизначніші твори). Почав друкуватися
у 1890 р. у львівському дитячому журналі «Дзвінок» (вірш «Наша хатка». Автор
повісті «Fata Morgana». В основу повісті лягли
реальні події 1905 р., коли селяни с. Вихвостова Чернігівської губернії
розгромили поміщицький маєток, у відповідь поміщики організували самосуд над 15
активістами виступу, вбили їх. Автор неперевершеного твору «Тіні забутих
предків», за сюжетом якого С. Параджанов створив однойменний фільм. Провідним
жанром малої прози Коцюбинського після 1901 р. стала соціально-психологічна
новела: «Сміх», «Він іде» (1906), «Невідомий», «Intermezzo», «В дорозі» (1907),
«Дебют» (1909), «Сон», «Лист» (1911) та ін.
Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка) (1871
- 1913) - українська письменниця, яка писала у найрізноманітніших жанрах:
поезії, ліриці, епосі, драмі, прозі, публіцистиці. На початку ХХ ст. вона створила новий літературний
жанр — драматичну поему. Перша з них — «Одержима» (1901). Канва біблійної
історії Міріам і Месії трансформується в символи любові та смерті. У
драматичній поемі «Кассандра» (1907) письменниця розвиває метафору людської
правди і трагічної істини, яку представляє головна героїня – донька троянського
царя Пріама, яка передрікає загибель Трої від грецької зброї, але
співвітчизники не вірять її пророцтвам. Драматична поема «Бояриня» в новому
ракурсі представляє тему волі.
До найвизначніших творів Лесі
Українки належать драми «Камінний господар» і «Лісова пісня». У «Камінному
господарі» (1912) цілком оригінальне Леся Українка трактує образ Дон – Жуана,
підкреслючи жіночність героя, що веде його до смерті. «Лісова пісня» (1911) — вершина творчості Лесі
Українки. У ній показано конфлікт між високим ідеалом і прозаїчною дріб'язковою
буденщиною. Головна героїня драми-феєрії Мавка — це поетичний образ казкової
істоти, втілення всього прекрасного, вічно живого.
5. Заповніть таблицю «Основні
теми української літератури на початку ХХ ст.»
|
Автор
|
Твори
|
Загальна тематика творів
|
|
Іван Франко
|
поема «Мойсей», вірші «Сійте більше», «Блаженний муж»
|
-
Продовження
та захист традицій критичного реалізму.
-
Віра
в торжество соціальної справедливості, силу слова.
-
Відмова
від радикалізму, соціалізму.
|
|
Леся Українка
|
«Пісні про волю», «Казка про Охачудотвора»
драми «Камінний господар», «Лісова пісня»
|
-
Відбиття
у творчості громадянської позиції, відображення явищ навколишнього життя.
-
Висвітлення загальнолюдських, філософських, релігійних
й історичних
Символізм, фантазійність лірики.
|
|
Ольга Кобилянська
|
Повість «Земля»,
«Він і вона», «Царівна», «Що я любив», «Некультурна», «Покора»
|
-
Проблеми
жіночої емансипації.
-
Оспівуваннят
сильної жіночої особистості, «аристократичного характеру»
|
|
Михайло Коцюбинський
|
повісті «Fata Morgana».
«Тіні забутих предків»
соціально-психологічні новели «Сміх», «Він іде» (1906), «Невідомий»,
«Intermezzo», «В дорозі» (1907), «Дебют» (1909), «Сон», «Лист» (1911) та ін.
|
-
Віддзеркалення
революційних подій 1905 р. (повість «Fata Morgana»).
-
Усвідомлення
потреби реформаторства української
літературі в напрямі модерної європейської прози.
-
Отримав
призвістка «Сонцепоклонник» і «Сонях», бо провідними символами новел
письменника були сонце, квіти («Цвіт яблуні») і дітей
|
|
Володимир Винниченко
|
П’єси «Дисгармонія», «Великий
Молох».
|
-
Вирішення
соціальних проблем.
-
Імпресіоністична
манера змалювання внутрішніх переживань героїв
|
ИНФОРМАЦИОННАЯ КАРТОЧКА
КУЛЬТУРА УКРАИНЫ начала ХХ в.
КУЛЬТУРА УКРАИНЫ начала ХХ в.
Образование
1. Начальное
образование.
На 1 января 1915 г. в Украине
действовало 21 104 начальных школы, что почти вдвое больше, чем в 1897 г. (13 424 начальные
школы). В них обучалось более 1,5 млн. учащихся (в 1897 - 703 670 учащихся).
57,4% школ были подчинены Министерству народного образования, 42,1% -
церковному ведомству, 38,9% от общего количества всех начальных школ составляли
земские школы.
В одноклассных начальных училищах ученики
изучали закон Божий, церковнославянский грамоту, русский язык (грамматика,
письмо, чтение), арифметику, пение. При изучении русского языка проводилось
объяснительное чтение, на котором учащиеся получали элементарные сведения по
истории, географии и естествознанию.
В двухклассных училищах изучались
география с краткими сведениями о явлениях природы, черчение и рисование. Кроме
элементарной грамоты, ученики знакомились с синтаксисом, имело место
литературное чтение.
В 1912 г. были созданы высшие начальные училища, которые стали
следующей ступенью после элементарной школы. Срок обучения в них вырос до 5-6
лет.
2. Среднее
образование. Средняя школа в Украине была несовершенной. Всего в
1914-1915 гг. действовало 117 мужских, 232 женских гимназий, 42 реальных и
63 коммерческие училища. В них
соответственно обучалось 36817, 60292, 12187 и 19639 учеников.
По-прежнему
классическое среднее образование в гимназиях
(срок обучения - 7 лет) считалось престижным, поскольку давало возможность
поступить в университеты. В его основе лежали гуманитарные науки, в частности,
латынь и греческий язык. Но в начале ХХ в. организация образования в гимназиях
вызвала все больше критики со стороны государства и общества. Общественные
деятели были недовольны тем, что из-за вступительных экзаменов и высокой платы
за обучение классическое среднее образование было почти недоступным для детей
из низших сословий. Отдельные государственные деятели понимали, что
модернизация общества требует специалистов в области естественных наук, а не
латыни и греческого языка.
Математика и
естественные науки изучались в реальных
училищах, выпускники которых могли продолжить обучение в технических
институтах. Но эти учебные заведения считались менее престижными, чем гимназии
и университеты.
В связи с этим
была создана комиссия по устранению недостатков среднего образования
(1899-1900), которая выдвинула предложение: сохранить гимназии и реальные
училища, но сократить объем изучения в гимназии латинского и греческого языков;
повысить статус реальных училищ; облегчить переход учеников из гимназии в
реальное училище и наоборот.
Среднее
образование давали также кадетские
корпуса (похожи на современные военные лицеи), коммерческие училища и среднетехническое училища для мальчиков
(ремесленные и ниже технические училища). Профессиональное и техническое
образование стало важным нововведением в систему среднего образования.
2.3. Высшее
образование. На начало 1917
г. на всей территории Украины, которая входила в состав
Российской империи, действовали 27 высших учебных заведений, в которых
обучалось 35,2 тыс. студентов. Среди них было три университета - в Харькове, Киеве, Одессе; три технических института - Киевский политехнический, технологический в
Харькове и Екатеринославский горный. Действовали Харьковский ветеринарный
институт, Киевский и Харьковский коммерческие институты, Киевская и Одесская консерватории,
семь высших женских курсов, Нежинский историко-филологический институт.
Высшее
образование Российской империи ощущало на себе все изменения
внутриполитического курса правящих кругов Российской империи. В начале ХХ в.
была уменьшена стипендия, почти полностью ликвидирована автономия
университетов. Это вызвало студенческие беспорядки. Под влиянием революции
1905-1907 гг. были приняты Временные правила, по которым студенты и
университеты получили определенные права и свободы. Но поражение революции
привело к еще большим запретам (1908). Протесты студентов жестко
преследовались, проводились массовые аресты.
Наука
1.
Гуманитарные науки.
Известные украинские историки начала ХХ в.:
- Михаил Грушевский (1866-1934) -
выпускник Киевского университета (1890), который по совету учителя - Владимира
Антоновича - был приглашен возглавить кафедру истории Украины Львовского
университета. В 1897 г.
стал председателем Научного Общества им. Т. Шевченко. По его инициативе в 1907 г. было создано
Украинское научное общество в Киеве. В работах «История Украины - Руси» (10 т.,
1-й том вышел в 1898), «Иллюстрированная история Украины» М. Грушевский доказал,
что украинский народ имел собственную государственность со времен Киевской
Руси, Галицко-Волынского княжества, Литовско-Русского государства, Гетманщины.
- Николай Аркас (1853 - 1909) -
украинский историк, а также писатель, композитор. Был одним из основателей
«Просвіты» в Николаеве.
Учился на физико-математическом факультете Новороссийского университета в
Одессе и согласно семейной
традиции служил в морском ведомстве в Николаеве. В свободное от службы время
отдавался любимому делу - сбору и записи народных мелодий, изучению истории Украины. Увлекался
искусством кобзарей и бандуристов, которых приглашал в Николаев со всей
Украины. В 1908 г. издал в Петербурге «Историю
Украины-Руси» на украинском языке.
- Александра Ефименко (1848 - 1918) -
украинский историк и этнограф, первая женщина, получившая степень российского доктора истории, в течение
1907-1917 гг. преподавала
историю на Бестужевских женских курсах в Петербурге. Научные работы А. Ефименко
посвящены социально-экономическому устройству Украины XVII-XVIII вв. Особое
место среди них занимает
«История украинского народа», в которой освещался исторический процесс в Украине с древнейших времен до XIX в.
- Викентий Хвойка (1850-1914) - археолог
чешского происхождения, в 1893
г. открыл древнюю земледельческую
культуру в ходе раскопок в с.
Триполье Киевской губернии; во время раскопок 1908 г. на Старокиевской горе нашел
остатки языческого капища (конец V в.). Один из основателей Киевского
Городского музея древностей и искусств (сейчас Национальный музей истории
Украины), с 1904 г. - зав. археологическим отделом
этого музея.
2. Развитие
естественных наук в Украине в начале ХХ в.
|
Отрасль
естественных наук
|
Имя ученого
|
Его наработки
|
|
Биология, эпидемиология
|
Д. Заболотный
|
Разработка методов борьбы с
чумой
|
|
Химия, биохимия, гигиена
эпидемиология
|
И. Горбачевский
|
Создание медицинской химии,
разработка украинской химической терминологии
|
|
Физика, рентгенология
|
И. Пулюй
|
Исследование процессов в
газоразрядных трубках, в частности катодных лучей и рентгеновских лучей
|
|
Минералогия, экология, космос
|
В. Вернадский
|
Исследование химического
состава земной коры, атмосферы, гидросферы, миграции химических элементов в
земной коре, роли и значению радиоактивных элементов в ее эволюции
|
Литература
Наряду с
представителями критического реализма и романтизма, продолжавших традиции XIX
в. в литературе начала ХХ в. появляются новые школы. Символом этой
эпохи становится искусство декаденса и его основные направления: модернизм и
генетически связанный с ним авангардизм. В основе декадентства лежало
утверждение, что цивилизация исчерпала себя и вступила в стадию спада и
угасания. Основные черты декаданса:
1) отказ от
гражданского в искусстве;
2) культ
красоты как высшей ценности;
3) мистицизм,
вера в сверхъестественные силы;
4)
индивидуализм;
5) отказ от
морали буржуазного общества.
Молодое
поколение украинских писателей, расцвет творчества которых приходится на конец
XIX - начало ХХ в. также
осознавало ограниченность критического реализма, необходимость изменений,
отхода от традиционных проблем и форм их изображения.
Впервые слово
«модернизм» в значении художественного направления использовала Леся Украинского в докладе,
произнесенной в конце 1899 г. в Киевском научном обществе.
Модернизм - общее название литературных
направлений и школ ХХ в., для которых
было характерным экспериментаторство, антиреалистическая направленность. Отличительные
черты модернизма:
• новизна и
антитрадиционализм (хотя модернисты никогда не порывали с литературной
традицией целиком);
•
сосредоточение на «Я» автора, героя, читателя;
• психологизм,
внимание к внутренней борьбе раздвоенного человеческого «Я»;
•
использование символа как средства познания и воссоздания мира;
• лиризм (даже
в прозе, драматургии, публицистике);
• эстетизм.
Представители
литературы начала ХХ в.:
Ольга Кобылянская (1863-1942) -
писательница, общественная деятельница, чье творчество связано с Буковиной. В
произведениях «Человек», «Он и она», «Царевна», «Что я любил», «Некультурная»,
«Покорность» О. Кобылянская поднимает проблемы женской эмансипации, формирует
культ сильной женской личности, «аристократического характера». Принимая
участие в общественной деятельности, О. Кобылянская была одной из инициаторов
создания в 1894 г.
Общества русских женщин на Буковине.
Михаил Коцюбинский (1864 - 1913) -
украинский прозаик, драматург, чья жизнь была связано с Подолией (родился) и
Черниговщиной (написал там свои наиболее известные произведения). Автор повести
«Fata Morgana». В основу повести легли реальные события 1905 г., когда крестьяне с.
Вихвостова Черниговской губернии разгромили помещичье имение, в ответ помещики
организовали самосуд над 15 активистами выступления, убили их. Автор
произведения «Тени забытых предков», по сюжету которого С. Параджанов создал
одноименный фильм. Ведущим жанром малой прозы Коцюбинского после 1901 г. стала
социально-психологическая новелла: «Смех», «Он идет» (1906), «Неизвестный», «Intermezzo»,«В
дороге» (1907),«Дебют»(1909),«Сон»,«Письмо»(1911) и др.
Леся Украинка (Лариса Петровна
Косач-Квитка) (1871 - 1913) - украинская писательница, которая работала в самых
разнообразных жанрах: поэзия, лирика, эпос, драма, проза, публицистика. В
начале ХХ в. она создала новый литературный жанр - драматическую поэму. Первая
из них - «Одержимая» (1901). Канва библейской истории Мириам и Мессии
трансформируется в символы любви и смерти. В драматической поэме «Кассандра» (1907)
писательница развивает метафору человеческой правды и трагической истины,
которую представляет главная героиня - дочь троянского царя Приама, Она
предрекает гибель Трои от греческого оружия, но соотечественники не верят пророчествам. Драматическая поэма «Боярыня» в
новом ракурсе раскрывает тему свободы.
К наиболее известным
произведениям Леси Украинки относятся драмы «Каменный хозяин» и «Лесная песня».
В «Каменном госте» (1912) вполне оригинально Леся Украинка трактует образ Дон -
Жуана, подчеркивая женственность героя, которая ведет его к смерти. «Лесная
песня» (1911) - вершина творчества Леси Украинки. В ней показан конфликт между
высоким идеалом и прозаической мелочной обыденность. Главная героиня
драмы-феерии Мавка - это поэтический образ сказочного существа, воплощение
всего прекрасного, вечно живого.
«Основные достижения украинской литературы в
начале ХХ в.»
|
Автор
|
Произведения
|
Общая тематика произведений
|
|
Иван Франко
|
поэма «Моисей», стихотворения
«Сейте больше», «Блажен муж»
|
- Развитие и защита традиций
критического реализма.
- Вера в торжество социальной
справедливости, силу слова.
- Отказ от радикализма,
социализма.
|
|
Леся Украинка
|
«Песни о свободе»,
драмы «Каменный хозяин»,
«Лесная песня»
|
- Отражение в творчестве
гражданской позиции, явлений окружающей жизни.
- Обращение к общечеловеческим,
философским, религиозным и историческим проблемам.
- Символизм, фантазийность
лирики.
|
|
Ольга Кобылянская
|
Повесть «Земля»,
«Он и она», «Царевна», «Что я
любил», «Некультурная», «Смирение»
|
- Проблемы женской эмансипации.
- Воспевание сильной женской
личности, «аристократического характера»
|
|
Михаил Коцюбинский
|
повести «Fata Morgana».
«Тени забытых предков» социально-психологичес-кие
новеллы «Смех», «Он идет» (1906), «Неизвест-ный», «Intermezzo», «В дороге»
(1907), «Дебют» (1909), «Сон», «Письмо» (1911) и др.
|
- Отражение революционных
событий 1905 г.
(повесть «Fata Morgana»).
-Осознание необходимости
преобразований в украинской литературе по образцу современной европейской
прозы.
-Получил прозвища «Солнцепоклон-ник»
и «Подсолнух», поскольку ведущими символами новелл писателя были солнце,
цветы («Цвет яблони») и детей
|
|
Владимир Винниченко
|
Пьесы «Дисгармония», «Большой
Молох».
|
- Освещение социальных проблем.
-Импрессионистическая манера
изображения внутренних переживаний героев
|
ДОДАТКИ
Данило Кирилович Заболотний (1866 - 1929) — український
мікробіолог, епідеміолог. Народився в селі Чоботарка (нині - Заболотне)
Подільської губернії. Закінчив Новоросійський (1891 р.) та Київський (1894 р.)
університети. У 1889-1891 рр. працював на Одеській бактеріологічній станції. У
1894 -1895 рр. працював лікарем у Подільській губернії, у 1895—1897 рр. - у
Київському військовому шпиталі. Багато зробив у справі організації жіночої
освіти. Завдяки його зусиллям в Жіночому медичному інституті в Петербурзі
відкрили першу в Російської імперії кафедру бактеріології (1898 р.).
Після повалення царської влади, у
1919 - 1923 рр. став ректором Одеського
медичного інституту. Незважаючи на труднощі цього бурхливого періоду, не
допустив загибелі інституту і навіть створив в ньому першу у світі кафедру епідеміології (1920
р.). У 1928 - 1929 рр., напередодні доби сталінських репресій, був президентом
Всеукраїнської академії наук (ВУАН), заснував Інститут мікробіології та
епідеміології в Києві.
У світовій науці Д.К. Заболотний
відомий як епідеміолог. Понад 200 наукових праць ученого були привчені вивченню
шляхів боротьби з трьома інфекційними хворобами – чумою, холерою й сифілісом.
Його наукові висновки базувались на багатому фактичному матеріалі, на
подвижницькій практичній боротьбі з інфекційними захворюваннями. У 1897 р. Д.
Заболотний брав участь в експедиції з вивчення чуми в Індії, Аравії. В наступні
роки керував експедиціями з вивчення спалахів чуми в Монголії, Китаї, на Забайкаллі,
в Ірані, Аравії, Месопотамії, в Киргизьких степах, Поволжі, Туркестані,
Шотландії, Маньчжурії та ін. Д. Заболотний слідом за Л.Пастером багато зробив у
вивченні та трактуванні ролі мікробіологічного чинника, біологічних
властивостей збудників різних захворювань у виникненні, розвитку та згасанні
епідемій, що і принесло йому світове визнання.
Дмитро
Іванович Яворницький (Еварницький) (1855 – 1940) - український історик,
археолог, етнограф, фольклорист, дослідник історії українського козацтва.
Народився у с. Сонцівка
Харківської губернії. Син дяка. Під час навчання на історико-філологічному
факультеті Харківського університету виявив себе талановитим студентом. Після
закінчення університету в 1881 р. був залишений для підготовки до професури.
Однак захоплення історією Запорізької Січі, зруйнованої за наказом Катерини ІІ,
викликало невдоволення університетського керівництва, і Д. Яворницького було звільнено з роботи. У
1886 – 91 рр. Д. Яворницький викладав історію в гімназії у Петербурзі. Але через
революційні погляди, критику самодержавства Д. Яворницького було вислано під
нагляд поліції до Ташкенту (1892 р.). Переслідування царської поліції не
зламали майбутнього вченого. У Середній Азії він продовжував досліди з історії
та археології, склав «Путеводитель по
Средней Азии от Баку до Ташкента в археологическом и историческом отношениях»
(1893).
У 1901 р. Д. Яворницький захистив
магістерську дисертацію в Казанському університеті, що була присвячена
запорізьким козакам – справі всього його життя. Це дозволило йому влаштуватися
приват-доцентом на кафедру історії Московського університету (1897 – 1902).
Паралельно з педагогічною діяльністю Д. Яворницький продовжував археологічні
дослідження Запорізьких Січей: Хортицької, Томаківської, Базавлуцької,
Чортомлицької, Підпільненської. Ці дослідження мають велику цінність для
сучасних істориків, адже вони можуть проводити археологічні розкопки лише на
Хортиці. Територія інших Січей затоплена через будівництво гідроелектростанцій
та водосховищ на Дніпрі.
У 1902 р. земська управа і
наукове товариство м. Катеринослава (нині Дніпропетровськ) запросили Д. Яворницького
на посаду директора крайового історичного музею, де він працював 30 років - до
1932 р. Завдяки зусиллям Д. Яворницького
колекції музею поповнилися цінними рукописами, одягом запорожців, монетами та
ін.
Готуючись до археологічного
з'їзду 1905 р., що відбувся у Катеринославі, Д. Яворницький розкопав близько
200 могил запоріжців. Завдяки його старанням було створено колекцію
матеріальних пам'яток - 75 000 експонатів, пов'язаних з Півднем України і
Запоріжжям, які й досі зберігаються в Дніпропетровському державному історичному
музеї.
Але головним пам’ятником самому
Дмитру Яворницькому стала його праця «Історія запорізьких козаків». Том 1
(вийшов у 1892 р.) присвячений загальному огляду території Земель Вільностей
Запорізьких, козацькому побуту. Том 2 (вийшов у 1895 р.) містить інформацію про
історію Запорізької Січі до 1686 р., розповідає про славетні подвиги І. Сірка
та його сподвижників у боротьбі переважно з турецько-татарською навалою. Том 3
(вийшов у 1897 р.) охоплює історію запоріжців до 1734 р., про переслідування їх царською владою.
Окремі нариси Д. Яворницького
присвячені козацьким ватажкам І. Сірку («Иван Дмитриевич Сирко, славный кошевой
атаман запорожских низовых казаков», 1894 р.), П. Конашевичу-Сагайдачному
(«Гетман Петр Конашевич Сагайдачный», 1913 р.), П. Калнишевського («Последний
кошевой атаман П. И. Калнышевский», 1887 р.).
Деякі сучасні історики критикують
Дмитра Яворницького за е, що він не завжди дотримувався принципу об’єктивності,
ідеалізував козаччину. Якраз на початку ХХ ст. Д. Яворницький захопився
поетичною творчістю. Можливо, під впливом народної творчості (вчений займався
етнографічними дослідженнями) він написав поезії «Вечірні зорі» (1910), повісті
«Русалчине озеро» (1911), «Три несподівані стрічі» (1912) та ін.
Дмитро Яворницький підтримував
творчі зв'язки з сучасними йому діячами культури. Широко відомо, що Ілля Рєпін
користувався його порадами під час створення картини «Запорожці пишуть листа
турецькому султанові». Й сьогодні ми можемо побачити на ній портрет видатного
дослідника історії запорізького козацтва в образі писаря.
Михайло Михайлович Коцюбинський ( 1864 – 1913) – український прозаїк,
драматург.
Народився 17 вересня 1864
р. в м. Вінниці у родині дрібного службовця. Навчався в духовному училищі у
Шаргороді (1876 — 1880). Після закінчення семінарії мав намір навчатися в
університеті, але ця мрія не здійснилася через важке матеріальне становище (спочатку
осліпла мати, згодом помер батько).
Відповідальність за досить велику родину з 8 осіб лягла на плечі Михайла. У
1886 - 1889 рр. він давав приватні уроки і продовжував навчатися самостійно, а
у 1891 р., склавши іспит екстерном при Вінницькому реальному училищі на народного
учителя, працює репетитором.
У 1898 р. М. Коцюбинський переїхав
у Чернігів і прикипів душею до цього
краю. Спочатку він займав посаду діловода при земській управі. У вересні 1900
р. влаштувався до міського статистичного бюро, де працював до 1911 р. В Чернігові
зустрів Віру Устимівну Дейшу, закохався, і вона стала його дружиною - вірним
другом та помічником. Тут виросли його діти — Юрій, Оксана, Ірина, Роман.
Згодом М. Коцюбинський почав мандрувати. Він об'їздив майже всю Європу. На
жаль, це сталося через потребу лікуватися (хворе серце).
М. Коцюбинський почав друкуватися в 1890 р.,
коли львівський дитячий журнал «Дзвінок» опублікував його вірш «Наша хатка».
Роки перебування М. Коцюбинського
на урядовій службі в Молдавії і Криму дали життєвий матеріал для його творів
«Для загального добра» (1895), «Посол від чорного царя» (1897) та ін.
Важливим моментом
світоглядно-письменницької еволюції М. Коцюбинського було оповідання «Лялечка»
(1901). У «Лялечці» Коцюбинський постає визначним майстром психологічного
аналізу. Зосередження уваги на психологічних колізіях стає визначальною рисою
творчості Коцюбинського.
Новела «Цвіт яблуні» була в
українській літературі новаторською за темою: порушувалась проблема ставлення
письменника до дійсності, говорилося, що митець за будь-яких обставин не може
забувати про свій громадянсько-професійний обов'язок, повинен боліти чужим
горем, як власним. До теми «Цвіту яблуні» Коцюбинський повертається ще не раз
(новели «Intermezzo» і «Сон»).
Напередодні революції 1905 - 1907
рр. Коцюбинський написав і опублікував оповідання «Fata morgana» (1904), в
якому вловив ті головні зрушення у свідомості селянства і нові тенденції в
еволюції соціальної психології села, які на повну силу виявилися під час
революції.
Згодом провідним жанром малої
прози Коцюбинського стає соціально-психологічна новела. У 1906 — 1912 рр. М.
Коцюбинський створює новели «Сміх», «Він іде» (1906), «Невідомий»,
«Intermezzo», «В дорозі» (1907), «Persona grata», «Як ми їздили до Криниці»
(1908), «Дебют» (1909), «Сон», «Лист» (1911), «Подарунок на іменини», «Коні не
винні», образки-етюди «Хвала життю!», «На острові» (1912), а також повість
«Тіні забутих предків» (1911).
М. Коцюбинський одним із перших в
українській літературі усвідомив потребу її реформаторства в напрямі модерної
європейської прози. Його творчість завжди була предметом суперечок літературних
критиків. Ще і дотепер деякі дослідники про модернізм М. Коцюбинського говорять
обережно, називаючи його імпресіоністом у літературі. Сучасник письменника,
критик С. Єфремов так сказав про нього: «Людина культурна, до найменших
подробиць, європеєць з голови до п'ят … був справжнім аристократом Духа без
жодного силування з свого боку…».
Цікаві факти:
- Знав дев'ять іноземних мов,
серед яких грецька, татарська, циганська.
- Його називали Сонцепоклонником
і Соняхом, бо над усе любив сонце, квіти і дітей.
Немає коментарів:
Дописати коментар