Частина І. ОСНОВИ ТЕОРІЇ
ДЕРЖАВИ
Клас: 10-А, 10-Б кл. Донецької
загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №14 (для 10-Б кл. – інформаційна картка
російською мовою, підготовлена на основі: Зайчук О.В., Оніщенко Н.М. Теорія
держави і права. Академічний курс. Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2006 [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://ebk.net.ua/Book/law/zaychuk_tdp/zmist.htm)
Упорядник: Рибалка Л.Д., учитель
історії та правознавства ДЗОШ № 14.
Тема уроку № 5: «Особа. Суспільство. Держава».
Очікувані результати:
Шановні учні! На цьому уроці ми
маємо розглянути питання:
1.
Загальна
характеристика понять “людина”, “індивід”, “особистість”, “особа” і
“громадянин”.
2. Особливості взаємовідносин особи і суспільства. Особливості
взаємовідносин особи і держави.
3. Поняття громадянства. Способи набуття громадянства. Способи припинення громадянства
4. Іноземці, особи без
громадянства та особи з подвійним громадянством.
Після цього ви зможете:
·
Аналізувати поняття “людина”, “індивід”, “особистість”,
“особа” і “громадянин”.
· Розкривати суть взаємовідносин особи і суспільства; зміст
поняття ”правовий статус особи” та називає його види.
· Пояснювати особливості взаємовідносин особи і держави;
які особи визнаються іноземцями, особами без громадянства та особами з
подвійним громадянством.
· Давати визначення громадянства і пояснювати способи його
набуття і припинення.
Тип уроку: урок засвоєння нових
знань.
Література: Наровлянський О. Д. Правознавство : Підручн. для 10 кл. загальноосвіт.
навч. закл. (рівень стандарту, академічний рівень). — К. : Грамота, 2010. — 232
с.
Якщо ви не маєте можливості скачати підручник, конспект уроку містить уривки
з його тексту
ХІД УРОКУ
І. Актуалізація знань учнів з теми «Державний лад.
Політичні режими. Форми територіального устрою держави». Перевірка знань
А. Шановні учні! Знайдіть відповіді на наступні питання:
1. Дайте визначення поняттю
«державний (територіальний) устрій».
2. Які види територіального
устрою держави ви знаєте?
3. Дайте визначення поняттю
«політичний (державний) режим».
4. Які види політичних режимів
ви знаєте? Назвіть їх характерні риси.
Перевірте
себе!
1) Державний (територіальний)
устрій визначає внутрішню територіальну організацію держави,
взаємодію центральних і місцевих органів влади.
2) За державним устроєм розрізняють прості (унітарні — від латин. unitas
— єдність) і складні держави. В унітарній державі територіальні одиниці — області,
департаменти, землі, штати тощо — не мають навіть елементів суверенітету. У них
відсутні власні, окремі від загальнодержавних, закони, громадянство, податки.
Територія унітарної держави вважається цілісною.
Складні держави поділяють на федерації, конфедерації та імперії.
Федерація (від латин. foederatio — союз, об’єднання) — форма державного
устрою, за якого держава є союзом ряду державних утворень, які мають певну
політичну самостійність, однак передають частину своїх прав і суверенітету
органам федерації. У федеративній державі кожна складова частина — земля,
провінція, штат тощо — має суверенітет, певні особливості законодавства,
судочинства, але зберігаються цілісність держави, спільні вищі органи влади.
Конфедерація — це союз суверенних держав, які об’єднуються для досягнення певної,
чітко визначеної мети в окремій сфері державної діяльності (як правило,
тимчасовий). Конфедерація діє на підставі договору, при цьому кожна з частин
конфедерації зберігає власний суверенітет. У конфедерації немає спільної
конституції, спільної судової й фінансової системи. В ній може створюватися
спільний орган, який складається з представників окремих частин конфедерації,
але його рішення не обов’язкові для суб’єктів держави. Кожна з держав — членів
конфедерації — зберігає власний суверенітет і має право в будь-який час вийти з
її складу.
Імперія (від латин. imperium — влада, панування) — форма державного устрою, за
якої до складу держави входять окремі частини, що були приєднані насильницьким
шляхом, унаслідок поглинання незалежних досі держав або їх частин. Складові
частини імперії не мають власного суверенітету, не можуть за власним бажанням
вийти з її складу. Характерною є різниця в правах центральної частини держави —
метрополії й підкорених частин (колоній).
3) Політичний (державний) режим визначає методи, якими здійснюють владу в державі, способи й засоби,
котрі для цього використовують.
4) Політичні режими поділяються на демократичні й недемократичні
(антидемократичні).
Демократія (від грец. demokratia, demos — народ, kratos — влада народу) — це форма
державного режиму, за якого державна влада здійснюється на основі рівної участі
громадян в управлінні державою, гарантовано дотримання їхніх прав і свобод
відповідно до міжнародних стандартів прав людини.
На відміну від демократичної в антидемократичних державах громадяни позбавлені можливості брати участь у розв’язанні державних
питань або ця участь є формальною. Здебільшого в таких країнах утверджується
влада однієї особи (або групи осіб), партії, ідеології, інші зазнають
переслідувань.
У свою чергу антидемократичні режими розподіляються на 1) тоталітарні (всеохоплюючий (тотальний) контроль за всіма сферами суспільного життя
представників однієї політичної сили, існування й панування єдиної ідеології,
монополія держави у сфері економіки); 2) авторитарні (значна концентрація влади в руках однієї особи
або інших осіб, безстроковий характер влади глави держави).
Б. Домашнім завданням до цього
уроку було визначити форми держави, що були описані в нижчезазначених інформаціях.
Давайте перевіримо правильність виконання домашнього завдання:
Визначить форму державного устрою країни за інформацією:
- «Державу очолює королева, усі закони набувають чинності після
затвердження парламентом і підписання королевою. Парламент обирають строком на
сім років. До парламенту входять представники 12 земель, кожна з яких має
власний уряд і законодавство»
Відповідь: форма територіального устрою – федерація, тому
що:
- територія держави не є єдиним цілим, а складається з територій суб’єктів федерації
– 12 земель;
- наявність системи законодавства всій федерації та системи законодавства
земель;
- наявність федерального парламенту; наявність самостійних органів
управління суб’єктів федерації (уряди земель).
Визначить форму державно-правового режиму: «Влада в країні знаходиться в
руках генерала, який очолив державу внаслідок заколоту. Дію конституції
зупинено. Крім центральної провінції, до складу держави входять три території,
захоплені внаслідок військової операції. Існує обраний парламент, але його
влада дуже обмежена».
Відповідь: державно-правовий режим – авторитарний, тому що:
- встановлена необмежена влада однієї особи – генерала,
непідконтрольна народу;
-
влада формувалася не шляхом конкурентної виборної
боротьби, а за допомогою нав’язування волі зверху, військового заколоту.
Шановні учні! Виконуючи домашнє завдання, ви
мали заповніть таблицю (стовпчики «Форма державного устрою», «Форма політичного
режиму»). Перевіримо правильність відповідей:
Країна
|
Форма правління
|
Форма державного
устрою
|
Велика Британія
|
Парламентарна
монархія
|
Унітарна
держава
|
США
|
Президентська
республіка
|
Федерація
|
Франція
|
Змішана
республіка
|
Унітарна
держава
|
Федеративна Республіка
Німеччина
|
Парламентська
республіка
|
Федерація
|
За думкою правознавців, державно-правовий режим, за яким влада
здійснюється для забезпечення прав людини, у Великій Британії, США, Франції,
ФРН – демократичний.
ІІІ. Вивчення нового навчального матеріалу.
3.1.
Загальна характеристика понять “людина”, “індивід”,
“особистість”, “особа” і “громадянин”.
Шановні учні! Опрацюйте матеріал підручника (пункт 1, параграф 4) та
заповніть таблицю:
Поняття
|
Зміст
|
З яким періодом життя пов’язане
|
Людина
|
||
Особа
|
||
Громадянин
|
«Людина — індивід —
особистість — особа — громадянин.
Коли ми звертаємося до когось з
оточуючих нас людей чи говоримо про кого-небудь, то використовуємо різні слова
— знайомого називаємо на ім’я, прізвище, про незнайомого говоримо людина,
громадянин. Чи однакові за змістом ці поняття з точки зору права?
Найширшим є поняття «людина».
Воно визначає належність до біологічного виду Людина розумна — Номо sapiens. Це
поняття ми можемо застосувати до будь-якої живої істоти, яка належить до цього
біологічного виду, незалежно від віку, статі, рівня інтелектуального розвитку.
При цьому поняття «людина» є узагальнюючим. Ми застосовуємо його як для
позначення однієї людини, так і для позначення (формою множини, словом «люди»)
певної групи, кількох людей.
Коли ж нам треба визначити не
людину взагалі, а певну конкретну людину, ми застосовуємо поняття «індивід».
Якщо ми говоримо про право на життя чи на повагу до честі й гідності, доцільно
застосувати поняття «людина» — адже це право мають всі люди, якщо ж ідеться про
право бути присутнім на заняттях у вашому класі — ідеться про конкретних людей
— індивідів, які є учнями вашого класу. Так само, коли ми кажемо про право
керувати певним автомобілем, це стосується конкретної людини — власника, водія.
Для індивідуалізації конкретної людини, її «позначення» використовують
прізвище, ім’я та по батькові, які є персональними й індивідуальними в кожної
людини. Отже, індивід — це конкретна людина, яка має унікальні, притаманні саме
їй якості.
Особливістю людини є те, що вона
існує в суспільстві. Кожний із нас є членом сім’ї, трудового чи навчального
колективу, належить до нації, дехто є членом релігійної громади, політичної
партії чи громадського об’єднання. Відносини людини із суспільством, її
становище в ньому характеризуються поняттям «особистість». При цьому важливо
зазначити, що людина формується як особистість тільки в людському суспільстві.
Якщо людина житиме поза суспільством, вона, маючи всі біологічні ознаки,
залишиться на тваринному рівні.
Без спілкування з людьми в дитини
не сформується мова, на тваринному рівні залишаться побутові навички тощо. Адже
відома казка про Мауглі має реальне підґрунтя — подібні випадки відомі в
історії, і діти, які зростали у тваринному оточенні, поза людським
суспільством, значно відставали в розвитку від своїх однолітків, за поведінкою
були більше подібні до тварин, із якими вони жили. Неважко здогадатися, що
дитина, яка виховується в серці цивілізації —великому місті-мільйонері, та
дитина, яка зростатиме в племені в
джунглях Амазонки, отримають різне виховання, суспільство, яке їх
оточує, буде впливати на них. Однак і людина впливає на суспільство, передусім
на своє близьке оточення, на той колектив, у якому навчається, працює,
відпочиває.
Щодо людини, яка вступає в
правові відносини, застосовують поняття «особа». Особа —це людина, яка є суб’єктом
правовідносин. Пригадайте, хто, крім людей, може брати участь у
правовідносинах.
І нарешті, поняття «громадянин».
Саме так звертаються до людини правоохоронці, прикордонники, саме це слово
можна побачити в українському паспорті. Неважко помітити, що це звертання
застосовують здебільшого представники держави. Громадянин — це поняття, яке
характеризує правовий зв’язок між людиною й певною державою. Якщо особистість,
особа — поняття загальнолюдські, то громадянином можна бути лише певної держави
— України, Росії, Франції тощо.
Отже, поняття «людина» —
здебільшого біологічне, стосується кожної істоти людського роду від самого
народження. Поняття «особистість» — переважно соціальне поняття, а поняття
«громадянин» — політико-правове, пов’язане з існуванням держави й права».
Перевірте себе!
Робота з таблицею «Людина – особа – громадянин» (запис у зошити)
Поняття
|
Зміст
|
З яким періодом життя пов’язане
|
Людина
|
Біологічне поняття
|
З моменту народження
|
Особа
|
Соціальне поняття (лише в людському суспільстві)
|
У процесі розвитку людини та її формування
|
Громадянин
|
Політико-правове поняття (пов’язує людину з
державою)
|
Протягом життя
|
3.2. Особливості взаємовідносин особи і суспільства.
Правовий статус індивіда.
Запитання:
1) Висловіть свою думку, від яких
обставин залежить статус людини. Що на нього впливає?
2) Назвіть осіб, які, на вашу
думку, мають особливий правовий статус. Свою думку обґрунтуйте, визначивши, які
особливості має статус цих осіб.
Шановні учні! Уважно прочитайте текст підручника на с.30 та знайдіть відповіді на ці
питання:
«Сукупність прав та обов’язків
особи, визначених законодавством, називають правовим статусом.
Будь-яка людина має статус. Для
окремих категорій осіб держава встановлює особливий статус, передбачає певні
додаткові вимоги або ж, навпаки, — особливі права й гарантії.
Законодавство України визначає
особливий правовий статус для народних депутатів, суддів, іноземців, які є
дипломатами, певні особливості має правовий статус неповнолітніх, пенсіонерів,
військовослужбовців, правоохоронців тощо».
Додаткова
інформація:
Складні
зв'язки між державою та індивідами, а також між індивідами у
державно-організованому суспільстві фіксуються державою у юридичній формі — у
формі прав, свобод та обов'язків. У своїй єдності саме вони складають правовий статус індивіда.
Найпоширенішим
у юридичній науці є визначення правового статусу як системи законодавчо
встановлених та гарантованих державою прав, свобод, законних інтересів і
обов'язків особи. Він є системою еталонів, зразків поведінки суб'єктів, які, з
одного боку, захищаються державою, а, з іншого — схвалюються суспільством.
Таким чином,
правовий статус характеризує становище особи у взаємовідносинах із суспільством
та державою.
Ознаки
правового статусу індивіда:
1. Правовий
статус має універсальний характер, оскільки поширюється на всіх суб'єктів.
2. Відображає
індивідуальні особливості людини та її реальне ставлення у системі суспільних
відносин.
3. Права та
свободи, що складають основу статусу, не можуть реалізуватись без інших його
компонентів — обов'язків та відповідальності.
4. Ця
категорія забезпечує системність прав, свобод та обов'язків.
Права особи у структурі
правового статусу — це формально визначені та юридично гарантовані можливості
користуватися соціальними благами і реалізовувати суб'єктивні інтереси.
Свободи особи — нормативно
закріплені можливості, що мають певні особливості у порівнянні з правом.
Надаючи свободи, держава робить акцент на значенні людини у певних сферах
суспільної діяльності. Це виявляється у самостійному виборі суб'єктом способу
життя, діяльності та поведінки в умовах, що забезпечуються державою і
суспільством. Свободи, у свою чергу, надають можливість встановити певну межу,
що визначає можливості втручання держави у життя особи. Згадаємо, наприклад,
конституційно закріплену свободу совісті, що гарантує можливість сповідувати релігію,
не сповідувати ніякої релігії, мати та поширювати релігійні та не релігійні
погляди. Саме це забезпечує неможливість тиску на волевиявлення людини,
обмеження її свободи.
Законні інтереси особи — це
юридично значимі претензії на соціальні блага, які не охоплюються змістом прав
і свобод. Вони захищаються державою та законом у такому ж обсязі, як права та
свободи, хоча, на відміну від них, зміст законних інтересів чітко не визначений
законодавцем. Це пов'язується з неможливістю за допомогою правових норм
передбачити абсолютно всі життєві обставини та детально регламентувати всі
можливі бажання суб'єктів, що можуть виникати у майбутньому.
Юридичні обов'язки особи — це
встановлені та гарантовані державою вимоги до поведінки людини, офіційно
закріплена міра необхідної діяльності в інтересах сторони, якій належить
суб'єктивне право.
Права та
обов'язки об'єктивно взаємопов'язані між собою через їх взаємообумовленість та
рівність. Належне виконання покладеного обов'язку є необхідною умовою та
гарантією реалізації прав, свобод і законних інтересів суб'єктів, забезпечує
інтереси держави та суспільства.
Виконання
обов'язку є юридичною та моральною основою реалізації права людини вимагати від
інших суб'єктів і держави гарантування належних йому прав.
Правовий статус
об'єктивно відображає як позитивні, так і негативні ознаки реально діючої
політико-правової системи. Саме тому його характеристика пов'язується із
сутністю тієї соціальної системи, у межах якої правовий статус виникає та
функціонує. Він є частиною, елементом суспільства.
З точки зору
правознавців, класифікація правового статусу можлива за двома критеріями.
I. За
характером (змістом) правовий статус класифікують на:
— загальний
(конституційний), що характеризує статус особи як громадянина держави. Він визначається
конституцією і не залежить від певних поточних факторів, є рівним, єдиним і
стабільним для всіх суб'єктів. Зміна цього статусу залежить від волі
законодавця, а не від бажання конкретної особи. Даний статус є базовим,
вихідним для решти статусів, тому він не повинен враховувати багатоманітності
суб'єктів права, їх особливостей та специфіки. Він визначає ступінь
демократичності та соціальне призначення держави;
— спеціальний
(родовий) статус відображає особливості правового становища певних категорій
громадян. Він базується на загальному, хоча детальніше характеризує доповнюючі
права, обов'язки та пільги, передбачені законодавством для певної категорії
осіб (статус студентів, військовослужбовців, пенсіонерів, інвалідів тощо);
— галузевий
статус характеризує особливості прав та обов'язків суб'єктів стосовно певної
сфери суспільних відносин. Він конкретизує загальний статус нормами галузевого
законодавства. Це надає можливість виділити адміністративно-правовий,
цивільно-правовий, фінансово-правовий, кримінально-правовий та інші статуси;
—
індивідуальний статус фіксує можливості та обов'язки певної конкретної особи.
Він є сукупністю персоніфікованих прав та обов'язків, є динамічним та
змінюється відповідно до змін у житті суб'єкта.
II. За суб'єктами
розрізняють правовий статус:
— фізичних та
юридичних осіб;
— іноземців,
осіб без громадянства;
— статус
біженців;
— статус
громадян, які перебувають за кордоном;
— професійний
та посадовий статус;
— статус
осіб, що знаходяться у екстремальних умовах.
3.3. Поняття громадянства.
Шановні учні! Ознайомтесь
з текстом підручника (п.2 параграфа 4):
«Громадянство —це
юридично визначений, стійкий, необмежений у просторі правовий зв’язок між
особою й певною державою, що визначає їхні взаємні права й обов’язки.
Кожна держава самостійно встановлює
норми, які регулюють відносини, пов’язані з громадянством. В Україні прийнято
та діє Закон України «Про громадянство». Саме цим законом визначено порядок набуття
й припинення громадянства нашої держави.
Однак на території будь-якої
держави можуть знаходитися не лише її громадяни. Нині люди багато подорожують,
вирушають до інших держав у справах, на навчання, у відпустку, на лікування.
Особи, які не є громадянами держави, у якій вони знаходяться, уважаються іноземцями. Більшість із них має громадянство чи
підданство інших держав. Однак іноді виникає ситуація, коли людина не належить
до громадянства жодної держави. Людину, яка не має громадянства жодної держави,
називають особою без громадянства — апатридом. Деякі держави світу — зокрема Росія, Ізраїль тощо
— дозволяють своїм громадянам мати подвійне громадянство, таких осіб називають біпатридами. Такі ситуації виникають унаслідок різних причин.
З одного боку — це є наслідком різних норм законодавства щодо отримання громадянства.
Так, у деяких державах будь-яка людина, котра народилася на її території,
отримує право на громадянство (такий порядок надання громадянства має назву
«принцип землі»), в інших — вирішальним є громадянство батьків — саме його успадковує
дитина (це — «принцип крові»).
Якщо в державі, яка закріпила
у своєму законодавстві «принцип землі», народиться дитина, батьки якої іноземці
з держави, що у своїх законах передбачила «принцип крові», ця дитина матиме
одночасно право на громадянство обох держав. Деякі держави також не вимагають
припинення іноземного громадянства при вступі до свого громадянства.
Конституція України визначає,
що іноземці й особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних
підставах (тобто з відповідним дозволом державних органів України),
користуються тими самими правами й свободами, що й громадяни України, за
окремими винятками, передбаченими Конституцією й законами України. Вони мають
особисті права в повному обсязі — на життя, свободу, на повагу до своєї честі й
гідності, на особисту недоторканність тощо. Іноземці (з певними обмеженнями)
мають право на охорону здоров’я, освіту, на власність.
Іноземці не мають права брати
участь в управлінні державою — обирати й бути обраними до органів місцевого
самоврядування й парламенту, вони не залучаються на військову чи альтернативну службу.
Лише громадяни можуть стати державними службовцями. Існують і деякі інші
обмеження — наприклад, в Україні іноземці не мають права бути власниками землі
сільськогосподарського призначення».
Додаткова інформація:
Правовий статус
особи
|
Правовий статус
громадянина
|
Існує
до виникнення держави
|
Виникає
з появою держави та безпосередньо залежить від неї
|
Закріплюється
соціальними нормами у довільному порядку, існує в усній формі
|
Має
письмовий характер. Закріплюється правовими нормами та має характер чітко
визначеного документа
|
Заснований
на загальнолюдських цінностях та принципах
|
Заснований
на нормах національного та міжнародного права
|
Поширюється
на все населення
|
Поширюється
на громадян певної держави
|
Має
внутрішній характер
|
Може
мати як національний, так і міжнародний характер
|
Реалізується
в силу авторитетності для кожного із суб'єктів, тобто і добровільно
|
Має
обов'язковий характер і реалізується незалежно від бажання суб'єкта
|
Основними
елементами змісту є права та обов'язки
|
Окрім
прав та обов'язків, структурними елементами є свободи та інтереси
|
Права
та обов'язки мають єдиний зміст і невідокремлений характер
|
Права
та обов'язки розмежовані, їх зміст чітко визначений
|
Права
та обов'язки не пов'язані і реалізація права не залежить від виконання
обов'язку іншим суб'єктом
|
Права
та обов'язки мають взаємний характер, оскільки юридичний обов'язок є
гарантією реалізації суб'єктивного права
|
Немає
чітко визначеного механізму реалізації прав та обов'язків
|
Має
законодавчо визначений механізм реалізації прав та обов'язків
|
Існує
як загальний статус
|
Може
бути загальним, спеціальним, галузевим, індивідуальним
|
Не
залежить від громадянства
|
Безпосередньо
пов'язаний з громадянством
|
Гарантується
суспільством
|
Гарантується
державою
|
Порушення
прав та невиконання обов'язків тягне застосування заходів громадського впливу
|
Порушення
прав та невиконання обов'язків тягне застосування юридичної відповідальності
|
Відповідальність
не має примусового характеру і може виходити як від суспільства у цілому, так
і його структурних підрозділів (партій, організацій, об'єднань)
|
Відповідальність
має примусовий характер і покладається від імені держави
|
IV.
Домашнє
завданя.
Шановні учні! Згадайте матеріал
9-го класу «Способи набуття громадянства України» та виконайте завдання:
1. У родині Анни П. та Сергія Т.
народилася донька. Обидва батьки – громадяни України, але донька народилася в
Празі (Чехія), де батьки працювали. Чи отримає дитина громадянство України? Чому?
2. У пологовому будинку м. Одеси
народився хлопчик. Його мати – громадянка України, батько – громадянин Куби, що
навчається в Одесі. Чи отримає дитина громадянство України? Чому?
3. Під час навчання в коледжі
Світлана П. одружилася з громадянином Єгипту Асадом Б. і по закінченні навчання
вони виїхали до Єгипту. Через рік в них народилася дівчинка. Чи отримає дитина
громадянство України? Чому?
4. Заповнення таблиці «Порядок
визначення громадянства дитини» (за народженням)
Громадянство одного з батьків
|
Громадянство другого з батьків
|
Місце народження
|
Громадянство дитини
|
Україна
|
Україна
|
Україна
|
|
Україна
|
Україна
|
За межами України
|
|
Україна
|
Іноземець
|
Україна
|
|
Україна
|
Іноземець
|
За межами України
|
|
Україна
|
Без громадянства
|
Україна
|
|
Без громадянства
|
Без громадянства
|
Україна
|
|
Невідомий
|
Невідомий
|
Україна
|
Информационная карточка
Соотношение
понятия: человек, лицо, гражданин
Человек - это биологическая категория, определяющая принадлежность
живого существа к человеческому роду по определенным анатомическим особенностям
и физиологическим функциям.
Основными чертами
человека являются:
- Развитость инстинктов, которая обеспечивает возможность
реализации различных интересов.
- Наличие языка как средства общения и организации
совместной деятельности человека.
- Необходимость общения с себе подобными с целью достижения
компромисса интересов.
- Четкое разделение труда в человеческой среде, что
позволяет достичь высокой степени организованности отношений.
Очевидно, что человек - существо не только природное, но и
социальное. Такие его специфические признаки, как речь, мышление, возможность
создавать орудия труда могли сформироваться и развиться только в обществе.
Эта категория характеризует первый этап развития общества -
его становления как социальной системы. Процесс развития и эволюции общества
привел к превращению человека в социально-значимую категорию «личность».
Личность формируется на таком этапе его развития, когда человек получает
относительную независимость от природы и полную свободу действий.
Лицо (личность) - человек, достигший определенной исторически
обусловленной степени развития, который пользуется правами, предоставляемыми
обществом, и выполняет обязанности, которые налагает на него общество.
Этой категории присущи следующие
черты:
1. Разумность, то есть способность мыслить и принимать
осмысленные, а не инстинктивные решения.
2. Свобода, то есть возможность выбора из установленных
обществом вариантов поведения того, который наиболее полно соответствует
интересам лица и не нарушает прав других субъектов.
3. Индивидуальность, что выражается в наличии специфических
черт, которые выделяют человека из массы себе подобных. Это дает возможность
определить социальное положение, профессию, возраст, место человека в обществе.
4. Ответственность (возможность предвидеть результаты своих
действий, руководить ими и самостоятельно нести ответственность в случае
невыполнения обязанностей или нарушения прав других лиц).
С возникновением государства социальная категория «личность
(«лицо») приобретает политическое содержание и превращается в категорию
«гражданин».
Гражданин - это лицо, принадлежащее к постоянному населению данного
государства, которое имеет нормативно закрепленный статус, пользуется защитой
государства как внутри ее территории, так и вне ее.
Категория «гражданин» имеет определенные особенности, которые
дают возможность быть субъектом не только экономических и социальных, но и
политических отношений:
1. Это лицо, принадлежащее к постоянному населению данного
государства.
2. Это лицо, пользующееся правами, предоставленными
государством, и выполняет обязанности, возложенные на него.
3. Это лицо, которое пользуется защитой со стороны
государства.
4. Это лицо, несущее законодательно закрепленную
ответственность в случае нарушения прав других лиц или невыполнение собственных
юридических обязанностей.
Связь гражданина и государства определяется в процессе
характеристики признаков государства:
- Государственная публичная власть является официальным
представителем общества. Именно поэтому отношения гражданин - государство носят
государственно-политический характер.
- Государство является территориальным устройством
общества, обеспечивает определенный уровень упорядочения общественных отношений
с помощью специальных средств - правовых норм. Это предопределяет правовой
характер взаимодействия гражданина и государства.
- Государство с помощью права согласовывает интересы
различных субъектов и групп и гарантирует взаимную ответственность гражданина и
государства, определяет гражданина как равноправного партнера государства.
Правовой статус гражданина
Наиболее распространенным в юридической науке является следующее
определение правового статуса:
Правовой статус - система законодательно установленных и гарантированных
государством прав, свобод, законных интересов и обязанностей особы.. Он
представляет собой систему эталонов, образцов поведения субъектов, которые, с
одной стороны, защищаются государством, а с другой - одобряются обществом.
Правовой статус характеризуется следующими
признаками:
1. Правовой статус имеет универсальный характер, поскольку
распространяется на всех субъектов.
2. Отображает индивидуальные особенности человека и его
реальное отношение в системе общественных отношений.
3. Права и свободы, составляющие основу статуса, не могут
реализоваться без других его компонентов - обязанностей и ответственности.
4. Эта категория обеспечивает системность прав, свобод и
обязанностей.
Элементы структуры
правового статуса:
1. Права человека - это
формально определенные и юридически гарантированные возможности пользоваться
социальными благами и реализовывать субъективные интересы.
2. Свободы - нормативно
закрепленные возможности, которые имеют
определенные особенности по сравнению с правами. Предоставляя свободы,
государство делает акцент на самостоятельном выборе субъектом образа жизни,
деятельности и поведения в условиях, которые обеспечиваются государством и
обществом. Как правило, свободы предоставляют возможность выбора того варианта
поведения, который наиболее полно обеспечивает реализацию субъективных
интересов. Вспомним, например, конституционно закрепленную свободу совести, что
гарантирует возможность исповедовать религию, не исповедовать никакой религии.
3. Законные интересы
личности - это юридически значимые претензии на социальные блага, которые не
охватываются содержанием прав и свобод. Они защищаются государством и законом в
таком же объеме, как права и свободы, хотя, в отличие от них, содержание законных
интересов четко не определяется законодателем. Это связывается с невозможностью
с помощью правовых норм предусмотреть абсолютно все жизненные обстоятельства.
4. Юридические обязанности
личности - это установленные и гарантированные государством требования к
поведению человека. Права и обязанности объективно взаимосвязаны между собой
через их взаимообусловленность и равенство. Надлежащее исполнение обязанности
является необходимым условием и гарантией реализации прав, свобод и законных
интересов субъектов, обеспечивает интересы государства и общества.
Правовой статус объективно отражает как положительные, так
и отрицательные стороны реально действующей политико-правовой системы.
Правовой статус
особы
|
Правовой статус
гражданина
|
Существует до возникновения государства
|
Возникает с появлением государства и непосредственно
зависит от него
|
Закрепляется социальными нормами в вольном порядке, существует
в устной форме
|
Имеет письменный характер. Закрепляется правовыми нормами
и имеет характер четко определенного документа
|
Основанный на общечеловеческих ценностях и принципах
|
Основанный на нормах национального и международного права
|
Распространяется на все население
|
Основан на нормах национального и международного права
|
Имеет внутренний характер
|
Может иметь как национальный, так и международный
характер
|
Реализуется в силу авторитетности для каждого из
субъектов, то есть добровольно
|
Имеет обязательный характер и реализуется независимо от
желания субъекта
|
Основным элементом содержания являются права и
обязанности.
|
Кроме прав и обязанностей структурными элементами
являются свободы и интересы
|
Права и обязанности имеют единое содержаие.
|
Права и обязанности размежованы, их содержание четко
определено.
|
Права и обязанности не связаны и реализация права не
зависит от выполнения обязанности другим субъектом
|
Права и обязанности имеют взаимный характер, поскольку
юридическая обязанность вляется гаратией реализации субъективного права
|
Нет четко определенного механизма реализации прав и
обязаостей
|
Имеет законодательо определенный мехаизм реализации прав
и обязанностей
|
Существует как общий статус
|
Может быть общим, специальным, отраслевым, индивидуальным
|
Не зависит от гражданства
|
Непосредственно связано с гражданством
|
Гарантируется обществом
|
Гарантируется государством
|
Нарушение прав и невыполнение обязанностей ведет к
применению мер общественного воздействия
|
Нарушение прав и невыполнение обязанностей ведет к
привлечению к юридической ответственности
|
Ответственность не имеет принудительного характера и
может исходить как от общества в целом, так и от его структурных
подразделений (партий, организаций, объединений)
|
Ответственность имеет принудительный характер и
возлагается от имени государства.
|
Классификация правового статуса
I. В зависимости от характера (содержания) правовой статус
классифицируют на:
- Общий (конституционный), характеризующий статус лица как
гражданина государства. Он определяется конституцией и не зависит от
определенных текущих факторов, является равным и стабильным для всех субъектов.
Изменение этого статуса зависит от воли законодателя, а не от желания
конкретного человека. Данный статус является базовым, исходным для остальных
статусов. Он определяет степень демократичности государства.
- Специальный (родовой) статус отражает особенности
правового положения определенных категорий граждан. Он базируется на общем,
хотя подробнее характеризует дополняющие права, обязанности и льготы, предусмотренные
законодательством для определенной категории лиц (статус студентов,
военнослужащих, пенсионеров, инвалидов и т.д.).
- Отраслевой статус характеризует особенности прав и
обязанностей субъектов применительно к определенной сфере общественных отношений.
Он конкретизирует общий статус нормами отраслевого законодательства. Это дает
возможность выделить административно-правовой, гражданско-правовой,
финансово-правовой, уголовно-правовой и другие статусы.
- Индивидуальный статус фиксирует возможности и обязанности
определенной конкретной личности. Он представляет собой совокупность
персонифицированных прав и обязанностей, является динамичным и изменяется в
соответствии с изменениями в жизни субъекта.
II. В зависимости от субъектов различают правовой статус:
- Физических и юридических лиц.
- Иностранцев, лиц без гражданства.
- Статус беженцев.
- Статус граждан,
находящихся за рубежом.
- Профессиональный и должностной статус.
- Статус лиц, находящихся в экстремальных условиях.
Немає коментарів:
Дописати коментар